Сімейна бібліотека є майже в кожній сім’ї, бо книга завжди
супроводжувала наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи.
Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці
моєї бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб я
знала, які були мої предки, чим вони цікавилися, що читали.
<span>Серед книг сімейної бібліотеки є декілька видань «Кобзаря» Тараса
Григоровича Шевченка. Особливо мою увагу привернули дві факсимільні
книги: перше видання «Кобзаря» 1840 року та малої захалявної книжки
періоду заслання. Звичайно, це лише точні копії безцінних книг Т.
Шевченка, але як багато вони можуть розповісти про самого автора, про
епоху, в якій він жив. Так, з факсимільної копії малої захалявної книжки
я побачила почерк Великого Кобзаря: красиві, дрібненькі літери
рівненько лягали рядочками, лише де-не-де автор закреслював слово й
надписував інше. Мені здається, це свідчить про те, що вірші легко
складалися автором. Копія першого «Кобзаря» може розповісти, де й за
яких умов видавався цей твір, дає змогу побачити, який вигляд мали
друковані книги першої половини XIX століття.</span>
Сучасна сім'я людини, яке з шкури лізе, щоб отримати вищу посаду, відштовхуйся від цього)
З Шевченкового дитинства особливо запам’ятовується історія розвідування залізних стовпів, на яких тримається небо. Про ті залізні стовпи, мабуть, усі чули. Але наважився шукати їх тільки малий Тарас. Чумаки, які відвезли хлопця назад додому, поставилися до його пошуків добре. Але чи могли вони подумати, що все життя він шукатиме стовпи, на яких тримається небо на нашій грішній землі? Він ті стовпи відкриє і покаже, що на них тримається людина і людський світ. Він поставить їх в основу нової української літератури. Духовну основу. Він оспівував Любов і Красу, Добро і Правду, щоб ми зробили те своєю вічною піснею. Якою великою очисною силою мала пройти в народі його пісня, щоб у нелюдських умовах рятувати людину: «Умийтеся, образ Божий багном не скверніте!». І ніхто не допитувався: «хто він такий, щоб учити подойдет?
Ти ще б їх до себе під спідницю сховала та й сиділа на них, як квочка на яйцях.
Хлопця хотіли спалити селяни,за нього дуже переживала його мати і біжучи до ньоговона впала і з її сліз виріс нарцис і сказав,щоб вона йшла і випустила сина ,бо вже поснула сторожа.Прийшовши до сина ,вона його розкувала і дала йому нарциса .А хлопець пішов аби стати над громом.Вночі над селом спалахнуло вогнище то планетник летів... Так і пердав я цю легенду слово в слово з уст олени булиги.завжди коли мені тоскно,я згадую планетника і дивлюсь на небо і чую дзвони дзвонять