У альманаху підкреслена краса української народної мови та народної словесності. Під руською славою мається на увазі велич українських земель ."Воскресити в новій силі руську славу й руську" власть означає відновити сприйняття руськими земелями (Україною) української мови,традицій та писемності.
НАША МОВА
<span>Мова наша, мова — </span>
<span>Мова кольорова, </span>
<span>В ній гроза травнева </span>
Й тиша вечорова.
<span>Мова наша, мова — </span>
<span>Літ минулих повість, </span>
<span>Вічно юна мудрість, </span>
Сива наша совість.
<span>Я без тебе, мово, </span>
<span>Без зерна полова, </span>
<span>Соняшник без сонця, </span>
Без птахів діброва.
<span>Як вогонь у серці </span>
<span>Я несу в майбутнє </span>
<span>Невгасиму мову, </span>
Слово незабутнє.
<span>Ю. Рибчинський</span>
Епос з елементами драми (перелік дійових осіб в драмі)
<span><span>Маруся — головна героїня, донька Наума Дрота. Це справжня красуня, яка до того ж скромна, з усіма привітна, ввічлива, спокійна, а понад усе — працьовита: «і на батька, і на матір, і на себе пряде, шиї, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече», не зважаючи на те, що вона є дочкою заможних батьків. Образ Марусі - високе втілення всіх найкращих рис української дівчини, наділеної прикметами краси національної, фізичної та духовної. Мова героїні пересипана уснопоетичним народним багатством: пестливою лексикою, опоетизованими запитаннями, емоційними вигуками, прислів'ями, порівняннями.</span>Наум Дрот — багатий селянин, батько Марусі. Працьовитий, мудрий, народний, чесний селянин, який дотримується усіх народних обрядів і звичаїв. Незважаючи на те, що був кріпаком, став заможним.Настя Дрот — мати Марусі, дружина Наума Дрота. Сумирна і богобоязлива, вона дуже любить свою дочку і шанує чоловіка.<span>Василь — наречений Марусі. Він сирота, бідний, працює в місті свитником. Чесний, скромний, працьовитий, добрий, розумний, дотепний. Швидко навчився грамоти, працюючи в купця. «Гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки, на виду рум'яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, з поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях. Чоботи добрі, шкапові з підковами» — такий портретний опис цього героя дає письменник.</span></span>
Народився 4 грудня 1878 року в м. Білопілля Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї.
Закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова.
Брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші.
Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки змушений був залишити його.
У 1903р. вступив до Харківського ветеринарного інституту. Опісля працює на Дарницькій скотобійні.
Визначальним фактом у житті стала поїздка на відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві.
Творчість виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944).
Подорож Гуцульщиною у 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями.
У 1913 р. побував в Італії.
Після більшовицького жовтневого перевороту опиняється за кордоном (1919). За кордоном оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі, видає ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною.
На твори, писані Павлом Тичиною на замовлення партії, Олександр Олесь відгукнувся віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…».
22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича.
Основні твори: