У фільмі режисер взяв риси характеру Захара Беркута а у книзі написано як написав автор
<span>Цій же темі, а також гайдамацькому руху під керівництвом Залізняка і Ґонти присвячені й такі епічні полотна Старицького, як романи "Руина" і "Последние орлы" (1900), "Гайдамаки" та повість "Облога Буші".</span>
"Привіт Шевченко! Я твій земляк Українець. Я читав твої вірші. Читаючи деякі з них я зрозумів, що щоб тебе не спіткало на твоїй Батьківщині яке б лихо не трапилось всеодно ЛЮБИ ЇЇ. Бо вона як мати! Вона годує піклується про тебе. А деякі барани не дякують а зраджують її. Рідну матір! Мені дуже сподобались твої вірщі. Вони вміють надихати!"
Митька - мрійник. Замолоду мріяв. Зовсім ще юним мріяв, наприклад,
зібратися втрьох-вчотирьох, обладнати човен, взяти рушниці, снасті і
сплыть по річках до Льодовитого океану. А там спробувати просунутися по
льоду до Північного полюса. Мріяв також відправитися в пошукову
експедицію в Алтайські гори - шукати золото і ртуть. Мріяв... Багато
мріяв. Всі мріють, але інші - отмечтали і почали влаштовувати своє
життя...підручними, так скажемо, засобами. Митька перетворився в самого
безглуздого, безнадійного мрійника - дорослого. Життя ліниво жувала його
мрії, над Митькой сміялися, а він - із завзятістю незнищенним
мечтал.Только навчився приховувати від людей свої мрії. А мрії - одна
химерні іншого. Ось, припустимо, він дізнався одну травичку... Травичка
так собі, непоказна, майже всі знають її, але ніхто не знає, що цієї
травичкою можна лікувати... А Митька знає. Він ночами, щоб ніхто не
бачив, збирає з ліхтариком цю травичку, наполягає і лікує направо і
наліво... Славу Митькові співають велику, подейкують, не відлити йому ще
за життя золотий пам'ятник в зростання. Митька тільки криво
посміхається на цю затію. І нагадує людям, як вони сміялися над ним.
2290км реки Днепр, понятно