Для українського селянина земля – це найсвятіше в житті. Довгі роки кріпосного права, коли середньостатистичний українець навіть мріяти не міг про свій клаптик землі, а якщо навіть і мав, то майже все нажите віддавав за податки, зробили землю таким собі омріяним ідолом, святинею. Не дивно, що кожен селянин готовий був покласти життя, відстоюючи кожен метр своєї землі. На превеликий жаль, на цьому ґрунті, часто виникали чвари, суперечки і навіть вбивства між родичами та сусідами.
Дуже яскравим прикладом може слугувати роман Ольги Кобилянської «Земля». Образна система її твору гармонійно та цілісно розкриває проблему влади землі над людиною. Багато років тяжкої праці, поневірянь, голоду та злиднів зробили сам факт володіння своїм клаптиком землі – недосяжною мрією для тисячі українців. Ті ж з них, які спромоглися отримати особисту ділянку, зробили з землі культ. Працелюбні хлібороби від природи, українські селяни ніколи не забували, як тяжко вона їм дісталася, і саме тому земля стала сенсом життя. З нею пов’язували поняття щастя та благополуччя. На жаль, не завжди так стається. Поклоніння землі може мати дуже печальні наслідки.
Саме так і трапилося у сім’ї Федоруків. Івоніка та Марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. Вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «Івоніка любив її [землю]. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». Такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – Михайла та Сави.
Таким самим був Михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» Саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка Федорчуків. Його кохана Анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. Для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим Михайлом. Але його віддають в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами.
Мій улюблений твір- "Тореадори з Васюківки". У цьому творі розповідається про двох найкращих друзів, які потрапляли у різні пригоди.
Кожна пригода, краща за іншу і схожої історії в них не траплялося. Хлопці завжди знаходили вихід навіть із самої скрутної ситуації! Ніхто не міг ставати їм на шляху.
Найбільше мені сподобався Митько. Це найкращий друг Павлущі. Це рудий хлопчик з відомої у селі сім'ї. Він кмітливий, гарний і добрий друг, який не кине у скрутний час.
Мені дуже сподобався цей твір!
<em>Фольклор - це певна сукупність усіх проявів народного побуту, вірувань, навичок, майстерності, звичок, поведінки, обрядів. Тобто фольклор містить у собі дуже багато складових, що вже є унікальним.</em>
..Телесик запитав Олеся, чи не хоче той побачити, де живе сонце. Хлопчик погодився, і в ту ж мить потрапив у чарівну захмарну країну, де й познайомився з сонцем, яке розповіло йому багато нового. Вранці Олесь розповів про свій дивний сон мамі, вона розхвилювалася і вирішила розповісти те видиво старій бабці, що зналася на снах. Та повідала, що це хороший знак, і згодом з Олеся вийде тямущий хлопець. Мама зітхнула з полегшенням і чекала, коли ж збудеться пророцтво.
Минуло 10 років.. Олесь вже дорослий чоловік, і хто ж міг подумати, що його захоплення природою народить нового фахівця біології? Зараз на всю округу не знайдеш кращого садівника і ветеринара в одному, та й міські мудреці не раз зверталися за допомогою. І хоч заслужив він повагу від людей, не раз ще чув за спиною: "Дивак, та тямущий"
вибач можу тільки фразеологізми
1 Олія в макітерці
2Дасть Бог купця,а дідько розгудця
3 іноді за довгий язик буває сяка-така нерізка на іншому місці
4 За ці три торби реготу мав аж сім смутку
5 Сто друзів-це мало,а один ворог-багато
6 І ноги нас невзуті,і голови босі