це мій власний твір, але мені здається, що я вже писала його тут комусь. в усякому разі, можеш використати думки.
Маруся – моя улюблена героїня з однойменної повісті
Квітки-Основ’яненка «Маруся»
Григорій Квітка-Основ’яненко створив чудову повість, яка здатна вразити читача будь-якого віку. Я вважаю, що кожен, хто прочитав «Марусю», не залишиться байдужим. Мені здається, що головна героїня і її коханий Василь схожі на Ромео та Джульєтту. Ці історії чимось подібні.
Маруся – звичайна українська дівчина. Вона не має особливих примх або потреб, та ще й батькам допомагає і не боїться роботи. «<em>Лучче я, - каже, - на те місце, упоравшись, та ляжу спати і зате ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю і батькові у поле понесу. А на вулиці що я забула?</em>». Маруся не відмовить у допомозі тому, хто її потребує. Так вона і познайомилась із Василем, бо здався він їй хворим. «<em> Он той боярин, що у синім жупані, чи він чи недуж, чи що? Так як піду, то щоб він ще гірш не занедужав, і ніхто йому не поможеть</em><em>;</em><em>»</em>.
На жаль, доля не дала їй насолодитись коханням. Василь не мав роботи, тому був змушений заробити деякі статки, аби мати змогу створити сім’ю. Проводжаючи парубка Маруся вже знала, що їм більше не судилося зустрітись. «<em> Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене і знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу… прощай на віки вічні!.. <u>Там</u> побачимось!</em>». Ці слова справдились… Дівчина тяжко захворіла. Як не намагались її батьки врятувати свою дочку, нічого в них не вийшло. Вона померла, а Василь, повернувшись, тяжко сумував за своєю коханою. Хлопець не зміг з цим змиритись. Він постригся у монахи й пішов світ за очі. Невдовзі парубок помер, «<em>щоб <u>там</u> знайти свою Марусю</em>».
Ось чому Маруся стала моєю улюбленою героїнею, шкода, що вона не змогла бути разом з Василем на цьому світі.
