Відомий український поет і письменник І. Франко казав: «Пісня і праця – великі дві сили!» Давайте замислимося, чому це «сили»? Споконвіку живе в Україні пісня, поєднавши в собі пристрасне, емоційне слово з чарівністю музики. Вона супроводжує людей все життя – від колиски до могили, бо немає події або такого почуття, що не знайшло б свого відображення в пісні. Ніжна пісня кохання, весільна співанка, бойовий гімн, нарешті – пісня-голосіння над померлим. Вона, як і доля народу, виростала на хлібі, історичних подій. Цілі історичні періоди відомі нам саме з пісень. Не завжди ми знаємо авторів пісень – багато серед них безіменних, але відомі імена їх творців оповиті легендами. А скільки було безіменних козацьких кобзарів, що славили рідний край, підтримували бойовий дух ваших славних лицарів і самі часом гинули разом з вояками! Шсні-думи зберегли для нас, нащадків, як пам’ять про славні подвиги і героїзм захисників Вітчизни. За словами знову ж таки І в мирні часи пісня поруч з нами. Існує безліч прекрасних пісень, що прославляють волю і незалежність цашої Батьківщини, підкреслюють безсмертну красу нашої мови. «Роздавав Бог скарби усім країнам, але забув Україну. Підійшла вона до ігього та спитала: «А що ж мені даси, батьку?» Замислився Бог, адже роздав уже псі свої скарби, і сказав: «Нехай буде пісня…» І стала пісня частиною життя України…» Не менше значення мали для українського народу й думи. Бо в піснях і думах – уся наша духовна міць, наша історія, наше майбутнє.
Візьмемо «Думу про Самійла Кішку». В ній розповідається про втечу на-іюдного героя, захисника Вітчизни, Самійла Кішки з турецької неволі. В його образі втілені кращі риси справжнього козака: сміливість, сила, кмітливість, волелюбність, які мають бути взірцевими для нащадків.
Дума «Хмельницький і Барабаш» розкриває образ великого українця – мудрого гетьмана, талановитого полководця, полум’яного патріота Богдана Хмельницького, протиставляючи йому образ зрадника Барабаша.
«Дума про Марусю Богуславку» змальовує образ справжньої української дівчини – ніжної, красивої, але водночас сильної, сміливої, здатної на самопожертву задля врятування своїх співвітчизників.
Дума «Світ великий, край далекий, та ніде прожити…» описує трагічні сторінки нашої історії, показуючи тугу й біль українського народу через зруйнування Запорозької Січі:
* «А вже ж москаль Запорожжя кругом облягав… * А вже ж москаль, а вже москаль Січ обступав… * А москалі не дрімали, запал обдирали, * А московськії старшини церкву грабували».
Тепер поговоримо про пісню. Багато віків вона супроводжувала українців [Протягом усього життя. Новонароджена дитина чула першу в житті й, мабуть, ааикращу і наиніжнішу пісню – материнську колискову. Підростаючи, вона еама починала співати пісні: навесні – веснянки, влітку – купальські, взимку – колядки, щедрівки тощо. Потім приходило перше кохання, а. а ним – ліричні, задушевні пісні. Далі – весілля, яке, звичайно, не обходилося без пісень весільних. Родинне життя приносило нові радощі й клопоти, які виливалися у родинно-побутових піснях. І так – до самої смерті: у радості й у горі, крізь сміх і крізь сльози пісня була поруч із людиною. Неперевершені пісні створив український народ про своїх героїв – запорозьких козаків. Кращі їхні риси – мужність, хоробрість, вірність рідному народові – відтворено в образі легендарного Байди.
Пісні й думи – це наша історія, традиції, втілення народної мудрості, духовності, моральності. Тому ми маємо цінувати їх, вчитися з них бути гідними синами і доньками своєї Батьківщини й передавати ці безцінні скарби наступним поколінням.
Нещодавно ми вивчали твір Андрія Чайковського "За сестрою"Він мені дуже сподобався.А особливо головний герой твору Павлусь.У мене чудове ставлення до нього,я б хотів брати приклда з нього.Він попри всі негаразди хотів врятувати свою сестру.Я дуже нього за це поважаю і хочу зробити теж якись подвиг,як Павлусь.Меніі дуже подобається цей твір і я раджу всім його прочитати.
«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину визволення української землі.
В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет, зокрема, до кожного з нас і до всього народу. Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над ставами, сяють вогні електростанцій.
Ми всотуємо українську пісню, думу, красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну».
Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду.
Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема.
Анафора «Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним.
Поетове слово звучить щиро й безпосередньо. З порадою бути вірним у своїй палкій любові рідній Україні звертається поет до юнака.
