У повісті «Тіні забутих предків» М. Коцюбинський подає картини життя людей, які віднайшли свій шлях і живуть у гармонії з природою. Письменник точно відтворив характер світовідчуття гуцульського етносу, його філософію, центральним місцем якої була природа.<span>
</span>Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим - людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір’ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який «родиться» в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі.
Твір «Тіні забутих предків» не даремно називають справжнім скарбом української літератури, він такий багатогранний, що пізнавати його можна без кінця. Читача вражає багатство тем і широта поглядів на те, що ми називаємо вічними цінностями.<span>
</span>Все навкруги жило і прославляло життя, кожна зміна пори року нагадувала про швидкоплинність життя, і від того життя було ще цінніше. Може, тому в уяві гуцулів уся природа навкруги була живою, населеною живими істотами, що існували за своїми правилами.<span>
</span>
1.Знайомство з героєм (хто? звідки? якого роду? чим займається?).
2. Персонаж епізодичний, другорядний чи головний.
3. Чи є прототип?
4. Портрет героя ( відповідність його внутрішньому світу).
5. Характер персонажа (у розвитку чи епізодично).
6. Соціальне значення героя.
7. Проблеми, які порушує автор через цей образ, їх актуальність.
8. Психологія характеру ( духовне багатство, моральна краса чи потворність).
9. Місце і роль персонажа в сюжеті. Як пов'язаний з іншими героями ( кармічним (життєвим), емоційним, духовним зв'язком)?
10. Мова як засіб самовираження героя.
11. Ставлення до нього автора й інших дійових осіб.
<span>12. Моє сприйняття героя, над чим змусив замислитись.</span>
<span>Мій улюблений герой казки Мауглі - це мудра пантера Багіра. Вона народилася серед людей, у неволі, і сама колись відчула жах перед людиною. У цьому мудра пантера зізнається Мауглі. Це був один із найважливіших уроків, які Багіра дала Людському дитинчаті. Багіра - чорна кішка, наполеглива, серйозна, дуже розумна . Вона має чудові інстинкти, вміє рахувати до трьох. У подальшому житті Мауглі уроки Багіри не минуть безслідно. Він повернеться до людей, як Багіра повернулася від людей у Джунглі. Мауглі житиме за людськими законами. Але уроки любові і справедливості не минуть даремно, допоможуть йому знайти своє місце серед людей.</span>
У поемі “Іван Вишенський” духовна реальність безсумнівна. Утілена вона в образі головного персонажа, реального Івана Вишенського, який сприяв авторові в “подоланні… «злого духу», випручуванні з… чіпких лап раціонального прагматизму…” (О. Баган). Він своїми потужними “духовними струменями” (вислів І. Франка) зумовлював і принципи зображення дійсності. Одразу зазначимо, що стильова належність поеми й до сьогодні залишається проблематичною. І. Бетко, наприклад, акцентувала на неможливості розгляду поем І. Франка з “реалізмоцентричних позицій”.
<span>Ольга Куца, д. філол. н., проф. кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка </span>
<span>Постановка наукової проблеми та її значення. Поема Івана Франка “Іван Вишенський” (1900) розширювала “духовий простір” української літератури, ілюструвала стривоженість автора вічними питаннями буття, поставала “власною духовою сповіддю і сповіддю душі, розіп’ятої на перехресті епохи” [9, 243]. Дослідників цікавили насамперед світоглядні засади цієї “розкішної річи” (В. Самійленко). Д. Донцов, наприклад, писав, що в час “Івана Вишенського” І. Франко, балансуючи між вірою та раціоналізмом, так і не збагнув “високого аскетизму” Середньовіччя. К. Чехович зазначав, що автор поеми в 1900 р. ще не вірив “в об’єктивну вартість і вплив молитви”. Сучасна дослідниця Я. Мельник, з’ясовуючи деякі “темні місця” поеми, розглядає “феномен містичного фіналу «Івана Вишенського» як свідчення самозаперечення автора його rасіо” [8, 201]. Загалом же в поемі неможливо було приховати, за Є. Сверстюком, “духового змісту, який є головним”. Уже ці висловлювання дають деякі підстави розглядати “Івана Вишенського” в руслі духовного реалізму. </span>
Читайте також: Постать Івана Вишенського крізь призму етико-антропологічної концепції Івана Франка
<span>Мета статті полягає в дослідженні визначальних рис духовного реалізму – як трансісторичного творчого принципу – в поемі І. Франка. </span>
<span>За методологічними засадами В. Захарова, О. Любомудрова, І. Єсаулова, М. Дунаєва й інших, суть духовного реалізму полягає в художньому освоєнні духовної реальності. “Духовний” тут − це “строго християнська духовність як якість тієї сфери особистості, яка спрямовує її до Бога, відповідає за її зв’язок із трансцендентним началом” [7, 39]. Зрозуміло, що духовний реалізм є явищем іншого семантичного ряду, ніж, наприклад, сентименталізм, романтизм чи реалізм: “йдеться про трансісторичний творчий принцип, який проявляється в літературі й мистецтві християнського типу культури” [5]. </span>
<span>У поемі “Іван Вишенський” духовна реальність безсумнівна. Утілена вона в образі головного персонажа, реального Івана Вишенського, який сприяв авторові в “подоланні… «злого духу», випручуванні з… чіпких лап раціонального прагматизму…” (О. Баган). Він своїми потужними “духовними струменями” (вислів І. Франка) зумовлював і принципи зображення дійсності. Одразу зазначимо, що стильова належність поеми й до сьогодні залишається проблематичною. І. Бетко, наприклад, акцентувала на неможливості розгляду поем І. Франка з “реалізмоцентричних позицій”. На “стилістичну двоплановість” їх указував А. Скоць. Т. Гундорова підкреслювала, що поема “Іван Вишенський” пронизана “новою, неоромантично-символічною образністю”. Ю. Бойко писав, що в пошуках “нової літературної дійсності” виявилася “перспективнішою” саме поема “Іван Вишенський”, у якій “використано імпресіоністичну техніку, але лише як літературну техніку, на службі розкриття психологічних борсань суворого українського аскета з Атону” [2, 130].</span>
Я прочитала дуже багато творів за своє життя,але твір Іван Сила мені запамятається на все життя. Цей твір дуже корисний для кожной людини. Головний герой доводить що кожна людина неважливо чи вона багата чи бідна може здійснити свой мрій головне йти до ней.Коли ти досяг своєй вершини головне не згублювати себе коли в тебе вже є гроші.
