У поемі “Іван Вишенський” духовна реальність безсумнівна. Утілена вона в образі головного персонажа, реального Івана Вишенського, який сприяв авторові в “подоланні… «злого духу», випручуванні з… чіпких лап раціонального прагматизму…” (О. Баган). Він своїми потужними “духовними струменями” (вислів І. Франка) зумовлював і принципи зображення дійсності. Одразу зазначимо, що стильова належність поеми й до сьогодні залишається проблематичною. І. Бетко, наприклад, акцентувала на неможливості розгляду поем І. Франка з “реалізмоцентричних позицій”. <span>Ольга Куца, д. філол. н., проф. кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка </span>
<span>Постановка наукової проблеми та її значення. Поема Івана Франка “Іван Вишенський” (1900) розширювала “духовий простір” української літератури, ілюструвала стривоженість автора вічними питаннями буття, поставала “власною духовою сповіддю і сповіддю душі, розіп’ятої на перехресті епохи” [9, 243]. Дослідників цікавили насамперед світоглядні засади цієї “розкішної річи” (В. Самійленко). Д. Донцов, наприклад, писав, що в час “Івана Вишенського” І. Франко, балансуючи між вірою та раціоналізмом, так і не збагнув “високого аскетизму” Середньовіччя. К. Чехович зазначав, що автор поеми в 1900 р. ще не вірив “в об’єктивну вартість і вплив молитви”. Сучасна дослідниця Я. Мельник, з’ясовуючи деякі “темні місця” поеми, розглядає “феномен містичного фіналу «Івана Вишенського» як свідчення самозаперечення автора його rасіо” [8, 201]. Загалом же в поемі неможливо було приховати, за Є. Сверстюком, “духового змісту, який є головним”. Уже ці висловлювання дають деякі підстави розглядати “Івана Вишенського” в руслі духовного реалізму. </span>
Читайте також: Постать Івана Вишенського крізь призму етико-антропологічної концепції Івана Франка
<span>Мета статті полягає в дослідженні визначальних рис духовного реалізму – як трансісторичного творчого принципу – в поемі І. Франка. </span>
<span>За методологічними засадами В. Захарова, О. Любомудрова, І. Єсаулова, М. Дунаєва й інших, суть духовного реалізму полягає в художньому освоєнні духовної реальності. “Духовний” тут − це “строго християнська духовність як якість тієї сфери особистості, яка спрямовує її до Бога, відповідає за її зв’язок із трансцендентним началом” [7, 39]. Зрозуміло, що духовний реалізм є явищем іншого семантичного ряду, ніж, наприклад, сентименталізм, романтизм чи реалізм: “йдеться про трансісторичний творчий принцип, який проявляється в літературі й мистецтві християнського типу культури” [5]. </span>
<span>У поемі “Іван Вишенський” духовна реальність безсумнівна. Утілена вона в образі головного персонажа, реального Івана Вишенського, який сприяв авторові в “подоланні… «злого духу», випручуванні з… чіпких лап раціонального прагматизму…” (О. Баган). Він своїми потужними “духовними струменями” (вислів І. Франка) зумовлював і принципи зображення дійсності. Одразу зазначимо, що стильова належність поеми й до сьогодні залишається проблематичною. І. Бетко, наприклад, акцентувала на неможливості розгляду поем І. Франка з “реалізмоцентричних позицій”. На “стилістичну двоплановість” їх указував А. Скоць. Т. Гундорова підкреслювала, що поема “Іван Вишенський” пронизана “новою, неоромантично-символічною образністю”. Ю. Бойко писав, що в пошуках “нової літературної дійсності” виявилася “перспективнішою” саме поема “Іван Вишенський”, у якій “використано імпресіоністичну техніку, але лише як літературну техніку, на службі розкриття психологічних борсань суворого українського аскета з Атону” [2, 130].</span>
Сміх — здавалося б, звичайна річ. Ми сміємося, коли нам весело, та й годі. Але, якщо придивитися, все не так просто. Сміх може грати кілька ролей.
Ми сміємося над кумедним жартом — тут сміх виступає як прояв позитивних емоцій. Навіть вчені кажуть про те, що веселий, здоровий сміх є дуже корисним. Він поліпшує настрій людини, добре впливає на здоров'я. Як стверджують вчені, сміх навіть подовжує життя. А про те, що сміх втілює в собі саму радість цього життя, не варто і казати. І так зрозуміло!
Існує навіть ціла лікарська наука — сміхотерапія. Недарма кажуть люди, що сміх — спражній лікар душі людини.
Сміх буває й іншим: злорадним або недоречним. Такий сміх здатен відвернути від людини оточуючих та друзів. Про такий сміх говорять люди: “дурний”, “сміх без причини є признаком дурачини”.
Сміх буває також іронічним та сатиричним. Такий сміх здатний змінювати долю народів, образно кажучи, лікувати народну душу. З давніх-давен народні митці, поети висміювали в своїх творах недоліки влади та населення. Наприклад, зажерливість, скупість, “телячу” покірність, невихованість. Вершиною такого гострого сміху є сарказм. Так сміявся Шевченко над царями та царицями в поемі “Сон”.
Сміх завжди робив свою справу. При допомозі сміху творилася історія: скидали жорстоких тиранів, формувалися характери цілих народів. Сміх, гумор повертали життєрадісність бійцям в найтяжчі години війни. Можна навести ще багато прикладів впливовості сміху.
В своїх міркуваннях я дійшов висновку, що сміх — велика сила, здатна змінити цей світ на краще.
Від дорослих ми часто чуємо: "Гуртом і батька легше бити". Дійсно, якщо разом, то легше все вийде. Є казка, у якій старий батько подав такий приклад: одну гілочку легко зломити, а пучечок важче. Це все до того, що єдність — це велика сила. Ось і у повісті І. Я. Франка "Захар Беркут" зображено, як єдність, згуртованість та відданість своїй Батьківщині можуть допомогти здолати найстрашнішого ворога.
Вражає своєю сміливістю Максим Беркут, син Захара, що з полону намагається допомогти своєму народу. Мирослава, кохана Максима, нічого не злякалася і допомагає здолати монголів тоді, коли її батько став зрадником. Але головним героєм твору є Захар Беркут, що не лише стоїть над громадою і вміло керує, а й відважний та відданий своєму народові. Він наважується битись до кінця, не зважаючи на те, що його син у полоні монголів. Захар Беркут не дає батьківській любові переважити громадський обов'язок. Дії оборонців відважні і разом з цим точні. Спільнота працює, ніби одна людина. Розуміють один одного, вболівають за кожного. Прекрасна сила єдності показана у цьому творі, і підтвердженням думки про необхідність єдності є останні слова Захара Беркута: "Чим ми побідили? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Я повністю згоден з цими словами ватажка тухольців. З історії ми знаємо багато прикладів, коли розбрат призводив до поразки. З неї ж таки ми довідуємось, що коли під час біди люди, князівства, країни об'єднувались, то завжди перемагали. Отже, сила наша в єдності, згуртованості, відданості своїй Батьківщині.
<span>Історичні пісні є складовою частиною українського героїчного епосу. У них відображено важливі події історії, змальовано відомих історичних осіб. Основний зміст пісень — боротьба українського народу проти іноземного поневолення за соціальне та національне визволення. Історичні пісні виражають народне розуміння історії, дають оцінку подіям і діяльності відомих діячів. Хронологічно першими творами є пісні про турецько-татарські набіги, про полонення мирного населення та його страждання в неволі. У піснях народ оспівав оборонців вітчизни, їх непримиренність до ворогів, готовність скоріше вмерти, аніж підкоритися їм. Таким мужнім патріотом виступає козак Байда, який, навіть зазнаючи тяжких мук, знаходить спосіб поквитатися з ворогом. </span><span>Картина розправи вже приреченого на смерть Байди зі своїми ворогами приводить до висновку: доки серце б'ється в грудях, треба шукати і знаходити засоби боротьби з ворогом. У пісні стверджується думка, що ніколи не поневолити народ, який обстоює свою волю і незалежність. Розквіту історичні пісні досягли в період народно-визвольної війни 1648—1654 років. У них оспівується героїзм народних мас у боротьбі проти соціального і національного гноблення, проти польської шляхти та українського панства. У піснях цього періоду засобами символіки передається сила народу: образ повені в пісні «Розлилися круті бережечки», образ хмелю в пісні «Чи не той то хміль». Поетичний образ хмелю уособлював наростання наро</span>дної боротьби проти гнобителів, підкреслював, що запорукою сили Богдана Хмельницького є його тісний зв'язок з народними масами. Народ підтримував Богдана і в піснях прославляв його перемоги. У пісні «Ой Богдане, батьку Хмелю» підкреслено мужні риси характеру народного героя, його талант полководця, силу й відвагу. <span>З найдавніших часів до нас дійшли пісні, які донесли думи й почуття, болі й сподівання людей-трудівників. Пісня — це душа народу, його нев'януча краса.</span><span> </span>
1. Велика команда Корумпо 2. Старий Лобо 3. Виділення Лобо 4. Насолоджування полюванням 5. Велика нагорода 6. Могутній крик Лобо 7. Вибивання стадою телицю 8. Страх перед вагою 9. Зростання Лобо 10. Гірська розколинина 11. Два нових мисливців 12. 1893 року велина винагорода 13. Приготовлення отруєного м" яса 14. Велика радість 15. Сіра зграя 16. Новий план 17. Негарна звичка 18. Бой 19. Знаходження Бланка 20. Капкани сховані 21. Вказане місце 22. Нарешті разом
Прапор України є її державним символом, наряду з гербом і гімном. Його полотнище складається з двох різноколірних частин. Верхня частина є блакитного кольору, що символізує голубе, чисте, мирне небо над нашою головою. Нижня частина забарвлена в жовтий колір, що означає золоті лани пшениці. Державний прапор ми можемо побачити на всіх адміністративних будівлях нашого міста. А у державні святкові дні його вивішують на всіх будинках.