Ми всі іноді кажемо неправду, брешемо, якщо бути точним. Людина дуже часто починає брехати, щоб сховати свої слабкості від інших та виправдати свої помилкові вчинки. Коли ми робимо щось не так, ми це відчуваємо, як і відчуваємо те, що наслідки нашої помилки будуть неприємними. Не кожен має достатньо мужності собі в цьому зізнатися та взяти на себе відповідальність за вчинок чи помилку. Як правило, людина вибирає найбільш легкий шлях – брехню в надії, що ніхто не побачить некрасивої частини її особистості.
Але проблема у тому, що будь яка брехня з часом стає відомою і завдає більших неприємностей, аніж сама ситуація, що провокувала людину на брехню. Тоді наслідки можуть бути дуже непередбачуваними і людина втратить контроль над своїм життям. Ще одна неприємна риса брехні полягає в тому, що вона затягує людину, як сипучі піски, адже щоб заховати ще глибше одну брехню, треба вигадати дві нові тощо.
Людина, яка бреше, також втрачає внутрішній спокій. Кожну хвилину вона – свідомо чи ні – чекає того моменту, коли всі дізнаються правду. Це завжди впливає на поведінку та здоров’я. Крім того, нові й нові вигадки віднімають купу сил, які можна було б пустити в більш корисне русло, наприклад, в творчість.
Окрема мова про відносини. Ніщо не руйнує їх так швидко та докорінно, як неправда. Відносини будувати дуже складно: потрібне терпіння, любов, довіра. Брехня одним рухом затирає все добре та прекрасне, що було між людьми. Промайнувши лиш тінню мимохідь, вона забирає з собою фундамент відносин – довіру, яку так нелегко повернути знов. Тому наступного разу, коли захочеться звернути на легку доріжку брехні, пам’ятай, що насправді ти втрачаєш набагато більше. Ти втрачаєш частину себе, свій шанс на духовний розвиток, втрачаєш частину своєї душі…
Часи минають. Історія змінюється. Суспільство вже давно поглинула хвиля модернізації та прогресу. Але сил на землі не знайдеться, аби знищити в нас жагу до свободи: вона тече в наших жилах. Вона — наша сила, наш кисень, наше майбутнє й наше життя.
Ми вже не боїмося ні чорних хмар могутнього царату, що десятиліттями закривали українське сонце, ні панщини, ні кріпацтва, що сковували українців у кайдани без права вибору. Усі тортури — давно в минулому. Вони розсіялись, мов ранковий туман, залишивши по собі криваві сліди нашої споконвічної боротьби. Ми вже не боїмося, бо набридло: час піднятися з колін та йти всупереч вітру та долі, що так довго знущалася з нас, дражнила, мучила, насміхалася. Часи змінилися, й життя нарешті повернулося до нас обличчям, відчинивши двері, за якими була вона — незалежність, світла, омріяна, виборена. Нарешті ми змогли дихати вільно у власній державі, досягли того, чого так довго хотів великий син українського народу — Тарас Григорович Шевченко. Як шкода, що він так і не побачив того, за що боровся.
Син кріпака, селянський хлопчина з бідної родини — на Тараса чекали суцільні злидні, голодне дитинство й тяжка праця наймита. Його нужденне майбутнє було визначено заздалегідь. Однак щасливий випадок назавжди змінив його долю — обдарованого юнака, що якраз перебував у Петербурзі на навчанні, помітили й звільнили з тісних кріпацьких тенет пана Енгельгардта. Відтоді життя Тараса Шевченка ніби почалося спочатку. Незалежний, талановитий, молодий — усі дороги в Російській імперії були перед ним відкриті.
Та стражденна доля українського народу не давала йому спокою навіть на свободі — Шевченко завжди думав лише про Україну, щось бурхливе, нездоланне, войовниче кипіло в його душі. Кобзар завжди любив і пишався своєю Батьківщиною, він хотів, щоб українці нарешті зрозуміли свою унікальність, неповторність, щоб почали любити свою землю, як і він її любив:
«Свою Україну любiть,
Любiть її... Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа молiть…»
Тисячі рядків. Мільярди слів. Влучні, гострі, дошкульні. Вони потрапляють прямо в серце, пронизують його струмом гіркої правди і розбивають душу на дрібні уламки. Шевченкові вірші — це емоції: гнів, біль, розпач, заклик, стогін:
«Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! Волі!»
Н.М. Карамзин Бедная Лиза. История Государства Российского. Остров Борнгольм.А.Н. Радищев Путешествие из Петербурга в Москву.Д.И. Фонвизин Бригадир. Придворная грамматика.В.А. Жуковский Певец во стане русских воинов. Вечер. Перчатка. Лесной царь. Повесть временных лет.К.Ф. Рылеев Гражданин. Иван Сусанин.К.Н. Батюшков Песнь Гарольда Смелого. Есть наслажденье в дикости лесов... Тот вечно молод, кто поет... Скальд.Е.А. Баратынский Бал. Муза. Мой дар убог... К чему невольнику мечтания свободы?.. Скульптор.А.С. Грибоедов Горе от ума.А.С. Пушкин Евгений Онегин. Южные поэмы. Домик в Коломне. Лирика: Из Пиндемонти, Воспоминание, Герой, Моя родословная и др.М.Ю. Лермонтов Герой нашего времени. Княгиня Лиговская. Маскарад. Тамбовская казначейша. Лирика.Н.В. Гоголь Мертвые души.А.И. Герцен Былое и думы.Джованни Боккаччо Декамерон.Вильям Шекспир Гамлет.Мольер Мещанин во дворянстве.Дж.-Г. Байрон Лирика. Шильонский узник. Паломничество Чайлд Гарольда. Дон Жуан.И.Ф. Шиллер Вильгельм Телль. Разбойники.Э.-Т.-А. Гофман Крошка Цахес. Золотой горшок.В. Скотт Айвенго.В. Гюго Собор Парижской Богоматери.Б. Пастернак Детство Люверс.М. Шолохов Донские рассказы. Судьба человека.Б. Васильев Завтра была война.Ч. Айтматов Первый учитель.Н. Думбадзе Я вижу солнце.А. Приставкин Ночевала тучка золотая.А. Вампилов Прощание в июне.А. Чехов Дом с мезонином.Ф. Кафка Превращение.В. Маяковский Клоп.В. Войнович Жизнь и необычайные приключения солдата Ивана Чонкина.Ф. Искандер Удавы и кролики.Стихи - это мысли в образах: М. Ломоносов, А. Пушкин, В. Жуковский, М. Лермонтов, Ф. Тютчев, А. Фет, Н. Некрасов, Я. Полонский, А. Майков, А. Блок, И. Анненский, А. Ахматова, Н. Гумилев, В. Ходасевич, О. Мандельштам, Б. Пастернак, М. Светлов, И. Бродский.
Першим запитанням новачку, який приходив на Запорізьку Січ було:у<span> Бога віруєш?</span>
1.Зображення виняткового характеру головного героя
2. Існування "двох світів":світу ідеалу і мрійта світу дійсності
3.Культ почутів, природи та природного стану
4. Заперечення раціоналізму
Представники:
Гребінка, Забіла, Костомаров, Максимович, Куліш, Шевченко
