Ми часто чуємо приказку "Мріяти не шкідливо, шкідливо не мріяти". Часто як і на інші приказки, ми на це не звертаємо великої уваги. Але давайте подумаємо. Без мрій у нас не було би уяви, мети у житті. Мрія, це ніби точка, яка слугує нам досконалістю чогось. Навіть на Євромайдані була мрія, жити як в Європі. І це прослугувало нашим хлопцям опорою, для мужності. Всі талановиті люди мріяли. Тарас Шевченко наприклад, мріяв стати вільним художником. В кріпатстві він старався цього здобути. І він переміг. Отже мрія як я вже раніше казав, це точка до якої ми хочемо дійти. Без мрії не можна жити.
Коломийки, ще й про школу, задали писати,
Коломийки, коломийки, як же вас складати?
Школа наша дуже гарна, затишна, чистенька,
Це коли стоїть порожня, а з дітьми - гучненька
Дуже люблять школу діти, влітку - особливо
Взимку вже не дуже люблять... ох, любов мінлива
"Математику вивчайте, діти, неодмінно!" -
Каже вчитель, ну а діти ловлять ґав у вікнах
"Не зробив завдання? Двійка! Що, не знаєш? Двійка!"
"Я так вчитися не хочу" - плачеться Марійка
"Якби б нам за гарні знання видавали б колу
Та цукерки - тоді б діти полюбили школу"
Поему «Кавказ» Тарас Шевченко написав під враженням від загибелі свого приятеля, полтавського поміщика Якова де Бальмена, на кавказькій війні. Поет відреагував дуже емоційно: в нього не було сумнівів, що ця війна загарбницька, несправедлива. Що війна ця нікому не потрібна, окрім імператора та його прихвоснів, що проводять свою колонізаторську політику та «ніяк не нап’ються крові». І крові пролилося вже стільки, що стало би «напоїти всіх!»
Початок поеми зображує картину людського горя на Кавказі. Поет уособлює горців Кавказу, і всі інші народи імперії в Прометеї, прикованому до скелі. Це міфологічний герой – борець за свободу та захисник людяності. Кожний день жадібний царський двоглавий орел прилітає та рве його серце. Але кожного разу це серце народу оживає і «сміється знову». Народ могутній, він нескорений. Незважаючи на тортури, він не вмирає, не втрачає серця та душі.
Шевченко щиро оплакує свого друга, який загинув «не за Україну, а за ката!».
Водночас поет гнівно нападає на тих, хто намагається не помічати над собою катування. «Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить!».
<span>Поет закликає до активної дії, до боротьби з самодержавством, і гостро засуджує тих, хто вважає існуючий стан речей нормальним. Як можна вважати себе культурною, освіченою, навіть віруючою людиною, і при цьому продавати та програвати в карти кріпаків. Таких и самих людей, навіть хрещених…
Тож без сумніву ця поема вразила мене також</span>
1. Той узвар для Степана був, ніби сон-трава.
2. А Катерина сиділа при дорозі, ніби та зозулька, що підкинула дітей у чужу оселю.
3. А ми ловили хрущів, ніби каченята ряску.