Світ творчості А. Малишка — ліричний і неповторний. Його вірші впливають на читача насамперед своєю щирістю та емоційністю. Теми, до яких звертається поет, досить різноманітні. Проте є певні сталі мотиви, які мандрують від одного вірша до іншого.Однією з повторюваних тем творчості Малишка є тема туги за рідною домівкою, спогади, пов'язані з дитинством та батьками. З біографії автора ми знаємо, що понад усе він поважав батьків, дуже любив матір і завжди піклувався про неї. Нікому не дозволяв ображати її, завжди ставився з великою турботою. Тема материнства, вдячності сина матері відобразилася й у віршах Малишка. Мабуть, най- відомішим текстом поета є «Пісня про рушник». Мені дуже важко читати цей текст як звичайний вірш — мелодія пісні настільки тісно пов'язана з поетичним текстом у моїй уяві, що я мимоволі починаю наспівувати. Багато віршів поета потім стали піснями.Про значення творчості Маїишка промовисто свідчить випадок, що стався в моїй родині. Нещодавно я, як завжди, розповідав бабусі про новини в школі, розповідав, що ми вивчаємо, і згадав про пісню, що починається словами «Рідна мати моя, ти ночей не доспала...» Бабуся трошки здивуваїася: «Ви досі вчите народну творчість? Хіба ви не закінчили цю тему?» Коли ж я сказав їй, шо ця пісня не народна, а написана А. Мачишком. слова якого поклачи на музику, бабуся навіть не одразу повірила. «Дивно, я все життя вважала, що це народна пісня», — сказата вона. Мабуть, це велика честь для поета — створити тексти, що знатимуть і любитимуть люди.Мені дуже подобається вірш «Вогник». Одразу уявляю собі невеличку хатину, тополю біля неї і самотній вогник у вікні У цьому тексті автор знов пише про тугу за батьками. Точніше, це навіть не туга, а світла печаль, спогад про дитинство, бажання повернутися в ті часи. Батьки згадують синів, яких вони виростили і відпустили у доросле життя. А ліричний герой завжди відчуває зв'язок із домом:Та де б не ходив я в датекій дорозі, В чужім чи у ріднім краю, Я згадую вогник у тихій тривозі і рідну хатину свою.<span>Сум за домівкою та батьками, бажання постійно повертатися додому — це почуття, зрозумілі кожному. Можливо, саме тому поезії А. Малишка не залишають байдужими жодного читача, а в поєднанні з музикою — хвилюють і розчулюють майже до сліз.</span>
<span>Після видання п’єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського почався новий період в історії
української літератури, адже цей твір став першим на шляху розвитку драматургії
на території нашої Батьківщини. Автор показує нам соціально-побутове життя
українців у минулому, яке цікаве і сучасному читачеві.</span>
Ця драма наповнена народними піснями, які пам’ятають й досі: «Віють вітри,
віють буйні…», «Сонце низенько, вечір близенько…», «Гомін, гомін, гомін, гомін
по діброві…», «Ой під вишнею, під
черешнею».
І.
Котляревський намагався зробити комедію надзвичайно легкою для перегляду. На
мою думку, йому чудово вдалось зробити це.
<span>Я вважаю, що Наталка є справжньою українською жінкою, бо «<em>золото – не
дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна
і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою,
шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір
свою на світі держить</em>». Й справді, після смерті батька на Наталчині плечі
лягла тяжка відповідальність: піклуватися про себе й про свою стару матір. Мені
здається, ця дівчина дуже відповідальна й хазяйновита, адже «<em>всі матері
приміром ставлять її своїм дочкам</em>.» Крім того, вона «<em>так
обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!</em>». Наталка настільки
закохана у парубка, що навіть не погоджується вийти заміж за шанованого на селі
возного, який має можливість забезпечити грошима Терпилиху із дочкою до
кінця життя. В образі дівчини поєдналися найкращі риси людини: щирість,
життєрадісність, наполегливість, доброта і повага. І те, що Полтавка все ж таки
одружилася з Петром є своєрідною винагородою за її відданість.</span><span>Мабуть, українська жінка стала справжнім символом України, адже вона
незрівнянна, неповторна, мудра і розсудлива. Така, як Наталка Полтавка. </span>
«Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці — як тернові ягідки, брівоньки — як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі прямесенький, з горбочком, а губоньки — як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки — неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані». Особливо наголошено на тому, що Маруся «до усякого діла невсипуща» «Ця дівчина багата, вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить, роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече» «Ходить на вулицю не любила, а ось із задоволенням допомогала батькам, варила їжу, пряла «Таточку, голубчику, соколику, лебединку! Матінко моя ріднесенька! Утінко моя, перепілочко, голубочко! Не погубляйте свого дитяти; дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком». «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні!.. Там побачимось!
Якби я був мишкою то я б покарав тим що поїв їх продукти які вони продавали, або б заховала а ті гроші знищила.
