Мати, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач — письменниця, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка (її поезію й оповідання для дітей українською мовою добре знали в Україні), була активною учасницею жіночого руху, видавала альманах «Перший вінок». Батько, Петро Антонович Косач — високоосвічений поміщик, який дуже любив літературу і живопис. Дитячі роки пройшли на Волині: у Новограді-Волинському (1871 — весна 1879), Луцьку, в селі Колодяжному, що під Ковелем.
У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти. Дядько Лесі (так її називали у сім'ї і це домашнє ім'я стало літературним псевдонімом) — Михайло Драгоманов, був відомим ученим, громадським діячем, який перед еміграцією до Франції й Болгарії співпрацював із Іваном Франком. Йому належить одна з провідних ролей у формуванні племінниці згідно зі своїми соціалістичними переконаннями, ідеалами служіння батьківщині, які вона переросла, і допомагав їй як літературний критик і фольклорист.
Дитинство

Леся Українка у волинському народному вбранні. 1878—1879 роки
Леся Українка та її брат Михайло (в сім'ї їх називали спільним ім'ям — Мишелося) навчалися у приватних учителів. Рано (у 4 роки) навчилася читати[4]. У січні 1876 року О. П. Косач з дітьми Михайлом і Ларисою приїхали до Києва, щоб попрощатися з М. П. Драгомановим перед його вимушеною еміграцією.
«Пригадую, … я привезла своїх старших дітей Михася й Лесю до Києва; жили вони якийсь час у Михайла, щоб скількимога ближче спізнатися з дядьком і його родиною[5] »
Влітку того ж року О. П. Косач разом з Лесею та Михайлом відпочивають в селі Жабориці. Тут Леся вперше почула розповіді матері про Мавку.
«…Видко було, що перебування в Жабориці зробило на Лесю дуже велике враження і дуже їй сподобалося: вона, бувало, раз у раз із втіхою згадує, що те або те чула чи бачила в Жабориці… Жаборицькі пісні, казки, різні повір'я, звичаї, купальські, жнив'яні і т. д. Леся добре пам'ятала і часто згадувала…[6] »
Шість ро́ків ма́вши Леся почала вчитися вишивати.
«Леся зосереджена і дуже вражлива. Багато часу присвячує вишиванню, могла навіть вишити батькові сорочку[7] »

Лариса Косач (Леся Українка), 1887 р.

Лариса Косач (Леся Українка)
У 1878 році батьки Лесі поїхали на Всесвітню виставку до Парижу, де зустрілися з Михайлом Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Косач, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси[8].
7 (19) листопада того ж року наказом міністерства внутрішніх справ П. А. Косача перевели на роботу до Луцька.
Ледве дихнуло весняним теплом, набубнявіли на деревах бруньки - ось, ось виткнуться листочки. Все в природі оживає, неначе одягається в коштовні шати. Ясне сонечко покликало в гості ранню весну. Попливли у небесній височині білосніжні хмарки. Зазеленіла молоденька травичка. Свіжий вітерець торкнувся голих дерев.
Все навкруги змінилось. Прилетіли співучі птахи з теплих країв. Прокинулись милі звірята з зимової сплячки. Дерева прокинулись від зимового сну. Три тополі, височать у полі - вибирають собі весняну барву. Дивишся у небо, а там двоє - журавель і журавочка. І так гарно і легко кружляють, немов би танок якийсь водять. Розтанув на водоймах твердий лід. А хороші діти садять дерева і підливають. Білять вапном, щоб шкідники не вилазили на них і не завдавали шкоди.
<span>Коли юннати це зроблять, то буде дуже добрий урожай. Мені дуже подобається ця пора року - барвиста, весела, духмяна і запашна весна!</span>
Козаки посхоплювалися, як тільки на світ стало заноситися. Вони помолились і взялися ховати вбитих товаришів. Яма вже від учора була готова. Позносили козачі трупи й поскладали рядком. Кожен попрощався з товаришем. Один козак прочитав над трупами молитву, і тепер їх обережно складали на дно ями, так обережно як мати кладе скупану дитину в колиску. Біля кожного поклали його зброю, перехрестили і почали мовчки жменями насипати землю. Кожний козак укинув бодай грудку землі
Повість Всеволода Нестайка "Тореадори з Васюківки" дуже легка для сприйняття і жартівлива. Автор вміло використовує елементи комічного, що допомагають читачеві поринути у казковий світ Яви і Павлуші.
Найбільш вдалим на мою думку елементом комічного є надання тваринам жартівливих прізвисьок. Ось наприклад, мене дуже розвеселила корова Контрибуція, Собакевич, <span>бугай Петька і звичайно ж цап Жора. Ще мені сподобався, такий виразний засіб комічного, як наведення автором простої дитячої мови, що у творі лунала із вуст Яришки: <span>«загаза чогтова», «так тобі і тгеба». А також у повісті я знайшла багато вдалих літот і гіпербол, що надали твору яскравого забарвлення. </span></span>
<span> Отже, Всеволо Нестайко по праву посідає одне з найпочесніших місць серед кращих майстрів пера. Він вміло використовує елементи комічного у своїй повісті "Тореадори з Васюківки", що створює у творі особливу атмосферу. </span>