«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на допомогу брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.<span />
Легко ли быть белой вороной? давайте подумаем. как это- быть белой вороной? это значит быть не таким как все, чем-то отличаться от других. и не важно, по собственному желанию или из за своих особенностей.
некоторые люди следуют мнению и действиям большинства. но большинство не всегда оказывается право. а есть такие люди, которые имеют собственную голову на плечах и собственную точку зрения. если они считают, что мнение большинства ошибочно, то они поступят по своему. таких людей называют белой вороной. если, к примеру, все девочки в классе покрасили волосы во все цвета радуги, а одна девочка этого не сделала, то она будет считаться белой вороной, не такой как все. в данном случае девочка поступила правильно, не последовав мнению большинства.
однако если на выступление все девочки одели белые кофточки, юбки и заплели волосы в косички, а одна девочка пришла в рубашке и в джинсах, то она будет выделятся среди остальных. девочка поступила неправильно, теперь из за нее команде снимут баллы.
но бывает и так, что человек оказывается белой вороной из за своих физических особенностей и он ничего не может с этим поделать. виноват ли человек в том, что родился без ноги или руки, с врождённой хромотой или с родимым пятном?, конечно нет! но таким людям очень тяжело. мало кто к ним отнесется с пониманием , состраданием и сочувствуем, мало кто протянет руку помощи. таких людей обычно всячески унижают и обижают. им подставляют подножки, придумывают обидные прозвища, в них тыкают пальцем, над ними прикалываются, издеваются и находят это очень смешным и забавным.
но ни в коем случае не надо унывать, плакать и опускать руки! надо уметь держать себя с достоинством, уметь отстаивать свою точку зрения, работать над собой и с оптимизмом смотреть в будущее. нельзя попадать под всеобщее влияние и принимать все близко к сердцу .
надеюсь помогла)) удачи❤❤❤
Читати книжки не тільки цікаво а ще й можна пізнати нове. Книжки хоч и не говорять а вчать. Якщо постійно читати то можна стати дуже розумним, але ніколи не псуйте книжки. Бережіть джерело знань- книжку.
"Витязь молодої української поезії" (О. Гончар)
"Поет з горніх Шевченкових вершин" (В. Захарченко)