Історична повість "Захар Беркут" (тема — боротьба українського народу
проти монголо-татарських загарбників у XIII ст.; ідея — саме народ є
рушійною силою історії).
II. Протистояння героїв повісті — представників двох таборів (мирні
жителі карпатського села Тухля і Захар Беркут — монгольські загарбники і
зрадник боярин Тугар Вовк):
1. Головний герой повісті Захар Беркут (найстарший, найдосвідченіший у
Тухлі; значення прізвища — волелюбний, мудрий птах; має великий життєвий
досвід; відчуває власну відповідальність за долю рідної землі; на його
боці — правда, любов, Бог, громада, навіть природа).
2. Боярин Тугар Вовк (хижа, пихата людина, має намір володіти землями
Тухольщини і поневолити її людей, заради цього йде на зраду; від нього
відмовляється навіть рідна дочка; він загинув разом з монголами;
заслуговує на презирство).
3. Монгольський воєначальник Бурунда (лютий, жорстокий загарбник;
звірячий характер виявляється у ставленні не тільки до мирних жителів,
але й до своїх вояків; розум, сила, хоробрість послуговують злу,
руйнуванню, смерті).
ІІІ. Утвердження всеперемагаючої сили народу (сила любові до рідної
землі, мудрість, народна єдність — ось що допомагає вистояти у
найстрашніші часи випробувань і лихоліть).
1. Рішення Остапа.2. Гвалт у панському маєтку.3. Байдужість народу до своєї тяжкої долі.4. Остання мить перед розставанням.5. Згадка з дитинства Остапа.6. Втеча Соломії разом з коханим.2.1. Осіння ніч2. В очікуванны переправи3. З’явлення човна4. Козацькі вартові5. У млині Якима6. Переїзд7. Поранення Остапа3.1. Втеча від варти2. Перев’язування рани3. Соломія шукає шляху4. Пожежа у плавнях5. Марення Остапа6. Остап віч-на-віч із вовком7. Думки і бажання героя4.1. Хатина циган.2. Благання циган Соломією.3. Остап під опікою старої циганки.4. Побут циган.5. Соломія вирушає на заробітки.6. Арешт.5.1. Домовленість.2. Соломіїні радощі.3. Арешт Остапа.4. Соломія турбується про визволення Остапа з «конаку».5. Підготовка до визволення.6. Річка.7. Поєдинок з вартою турецького човна.8. Смерть Соломії та Івана.Епілог1. Маленька халупка.2. Вітер.<span>3. Остап — старий дід.</span>
У форумах, і взагалі в житті, з'явилося багато молоді, гостро переживає свою, за словами журналістів, "ідентифікацію". У переважній більшості це люди чітко усвідомлюють потребу в українській мові і української культурної самобутності. Це інтелігенти у другому поколінні і українці - в першому, і вельми примітно, що для їх батьків культурна ідентифікація і по цю пору обмежується рядком у паспорті, точніше, навіть спогадом про рядку-національності в радянському паспорті.
Їх батьки розмовляють, як можуть, і пишуть як можуть, і дітей своїх навчали і навчають по мірі можливості і власного розуміння. Загалом, вони жили і живуть, як і всі роблять, не виходячи за рамки здорового буттєвого сенсу. Що само по собі вже викликає повагу, як до людей, вірним своєму середовищі і своєї мети.
Діти ж їх - куди більш рафіновані українці. Їм недостатньо простого свого усвідомлення, тим більше, що це усвідомлення позбулося документальної достовірності. Дітям, а це, по суті, вже далеко не діти, а досить продуктивні і самостійні люди, їм потрібна українська мова, українська історія, українська поезія і т. п. Можна скільки завгодно зубоскалити з приводу "глобуса України", але факт залишається фактом: їм це все необхідно як таке, і цілком безкомпромісно.
Як так вийшло, не беруся сказати, і не впевнений, що лише на одній Україні воно так вийшло.
З одним таким товаришем мені вдалося, в дні «помаранчевої революції», тісно поспілкуватися на форумі. Він "балакає" "выключно" на українському, хоч і зізнається, що це не рідна його мову, і він змушений «доучувати за підручниками». Навряд чи, ясна річ, це правда, але цінним чесне визнання у нечистоті мови...
Симулювати спорідненість з українським він намагається, але не завжди може, оскільки допускає безграмотні помилки і просто кальки з російської. (Прикладів сотні й у всіх однакові.) Будь-які вмовляння, що поїдь, дорогий товаришу, якщо ти так цікавишся українською мовою, в мовне середовище, наприклад, будь-яке село, де навіть необов'язково селитися, а досить пожити по місяцю в свою відпустку протягом, скажімо, двох-трьох років - ці слова сприймаються як знущання: а я де по вашому живу? і викликають агресивну реакцію типу "чемодан, вокзал, Росія".
Ні, замість занурення в мовне середовище самому, поборник мови закликає гору прийти до Магомета: нехай-де все навколо теж заговорять українською, як і він, і тоді настане загальне благоденство. А що для цього треба - очевидно: вигнати російський, що і робиться вже з успіхом багато, трохи не сімнадцять років.
І що найприкріше - їх українська мова "є" недороблена у своїй основі, у своїй ідеї. Це не просто калька з російської, як минуще явище в міру навчання. Це життєвий принцип мови.
Тому що не може українська мова існувати без російської, як не може існувати окремо українська філологія (той же "глобус україни"), українська історія, українська етнографія, фольклор, мовознавство, міфологія...
Нехай вона, українська, скільки завгодно самобутня, але це частина істотного цілого. Хто візьметься сказати, що частина може існувати без цілого, нехай, як кажуть, перший кине в мене камінь.
Але на жаль, "ідентифіковані" україністи різко відмежовують все це назване, і якщо повсюдне утвердження української мови можливе лише за рахунок знищення на Україні російської, то те ж саме стосується і історії: окрема українська объективированная (а не тільки політизована!) історія здатна існувати лише за рахунок заперечення і присвоєння історії Росії, оскільки один загальний корінь надвоє не ділиться.
Тому й розповідають дітям у школі про "війни України з Росією" і про "бескультурии і виродження" російської нації: якщо цього не розповідати, то Україна, логічно, втратить середовище і предмет своєї ідентифікації.
Саме тому треба говорити про те, що ідея національної самосвідомості не може в принципі бути помірною, вона сама не здатна зупинитися, погасити своє обертання на черговому оберті. У неї нуль опору, і будь-яке обурення розкручує її до космічних швидкостей.
Образно кажучи, наш ваал "ідентифікації" вимагає на пожрание і давно розкрив свою пащу на все, що здатне існувати історично і органічно, без допомоги і поза межами національної ідеї...
"Сини" нашої нетерплячою нації відкидають всі сумніви і бойко вчать неньку - її історії, її мови, її місця в Європі...