Є така повість В. Дрозда. Де Ирій - це казкова країна.
«В її устах і душі «насіння» було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками-нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю».
«Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені. І я теж, як свято, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито. І як досадно буває, що таку любов дехто вважає пережитком чи сентиментами. Я й досі впевнений, що холодність збіднює і світ, і душу навіть дуже розумним людям». (Михайлик про мамину поетичну вдачу)
«Он прочитав один розумник геть усю Біблію і позбувся того, що мав у черепку,— показуючи пальцем на лоба, страхає мене святим письмом». (Ставлення матері до Біблії)
…Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин».
<em>Вiдповiдь: На мою думку вірш "Забула внучка в баби черевички" розповідає нам про літо. Внучка, приїзджає до бабусі на літні канікули. Звісно, приходить осінь і онука їде від неї, забуваючи свої черевички. Відривок " і осінь їй тихенько опустила горіховий листок перед вікном" дає зрозуміти, що наступила осінь. Бабця, дивлячись на черевички, згадує веселі дні з внучкою і чекає наступного літа. </em>
<span>Аля вчергове кинула почату справу на півдорозі, і потрапила через це до дивовижної. <span>Аля знає, чому потрапила до країни незавершених справ і дуже.</span></span>