"Кавказ" був написаний Шевченком у Переяславі 1845 р.,автограф твору міститься в альбомі "Три літа".
Традиційне визначення жанру твору як поеми зумовлене відносно великим розміром і суспільним значенням твору.
Твір присвячено другові поета,Якову де Бельмену,який загинув під час загарбницької війни росії за приєднання Кавказу.
Головна тема -осудження війни царизму на Кавказі - дала Шевченкові змогу створити сатиру на політичні,соціальні й ідеологічні основи царської Росії:самодержавство,кріпосництво,церковників.Водночас "Кавказ"розгортає й позитивну тему - прославлення боротьби за свободу.
Основним героєм твору - є кавказький народ, який намагається закути в ланцюги неволі російське самодержавство.Віра в їх безсмертя й непереможність найповніше виявилась в символічному образі Прометея - титана з грецької міфології.Проводячи цю паралель,поет висловлює думку,що вільного народу ніколи не побороти,він нездоланний.
Композиційно "Кавказ" - розгорнутий ліричной монолог,звернений послідовно до кількох умовних адресатів - до Бога,народів Кавказу,до правлячого класу,до Христа,до Якова де Бельмента.
Климко заночував у снопі сіна і поласував галетами які дав йому солдат. У курені Климко згадував про дядька Кирила як їм було добре до того як його не стало. Пацюків з вагової вигнав Зульфат старий друг Климка, він взяв жаринки і закинув їх у нірки і прикрив ці нірки щоб миші задихнулися. У село зайшли італійці і все порозкрадали. Після італійців майже нічого не залишилося все порозкрадали і поспалювали. Люд вимінював одяг все що в них було на сіль та інші потрібні речі.
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків. Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці. Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів. Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима. Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.