У першій половині XIII століття монголо-татарські орди, очолювані Батиєм, захопили Київ і попрямували через Карпати в Угорщину. Вояка Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Але мужньо боронився український народ. Про один з епізодів героїчної боротьби наших далеких предків із монголо-татарською ордою розповідає Іван Франко в повісті "Захар Беркут".Служіння народові було метою життя дев'яносторічного Захара. Усе своє життя віддав він громаді. Дізнавшись про наближення ворога, Захар радить тухольцям не просто відбити, а розгромити монголо-татарів. Старого Беркута хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухлею, а й та небезпека, що загрожує сусідським селам. То ж, заручившись сусідською допомогою, послухавши поради Захара, громада вирішує розгромити ворога в тухольській долині. Саме в цю складну хвилину старий Беркут отримує звістку про те, що його син Максим живим захоплений у полон. Захар не йме віри дим словам: Максим краще дасть себе порубати, ніж віддасться в неволю. Але Максим боровся сміливо, і лише підступом та силою вдалося взяти його та закувати в залізні пута.На душі в Захара Беркута туга та тривога: небезпека загрожує громаді, син у полоні, як воно буде? Та чи здобудуть вони перемогу? Сама природа ніби передчуває біду: ревуть тури, виють вовки, навіть земля глухо стугонить.Захар Беркут усвідомлює свій обов'язок ватажка навіть тоді, коли боярин Тугар Вовк пропонує тухольцям випустити монголів із долини, а за це віддати полоненого Максима живим. Люди розуміють, який біль крає зараз батьківське серце Захара, і пропонують прийняти пропозицію. Але старий Беркут у цей час — насамперед громадський ватажок. Він відмовляється, тому що звільнені монголи обов'язково підуть нищити сусідів, які зовсім не готові до бою й зазнають ще страшніших втрат. Захар підкорює батьківські почуття громадським інтересам і твердо відповідає монгольському посланцеві: "Або ми всі загинемо, або ви всі — іншого вибору нема".У героїчній боротьбі тухольцям пощастило розбити монголо-татар, та залишилася ще купка ворогів, які потопали. Серед них були ворожий воєначальник Бурунда й Максим Беркут.Вороги просять відпустити їх в обмін на життя молодого Беркута. І цього разу Захар незламний. Приборкавши батьківські почуття, він розуміє, що звільнені монголи не простять загибелі свого війська й наведуть на Тухлю ще більшу силу. "Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!" — каже старий Беркут і своєю рукою посилає величезний камінь у купу ворогів, де був і його син. Але не витримало серце батька: Захар "тремтів, мов мала дитина, і, закривши лице руками, ридав тяжко". Його можна зрозуміти. Але в грізний для народу час старий Беркут показав надзвичайну твердість, стійкість, силу духу.У своїй останній промові перед громадою Захар Беркут зазначає, що тухольці перемогли не лише завдяки зброї, а й за допомогою мудрості, згуртованості, дружби. Слова старого Беркута звучать як заповіт нащадкам: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас".<span>Іван Франко втілив в образі Захара Беркута мудрість народу, його прагнення жити в злагоді та мирній праці. Своєю повістю Великий Каменяр закликає нас любити свій народ і свою країну, яка стільки страждала, а ще більш за все цінувати згуртованість і єдність, які роблять будь-яку громаду непереможною.</span>
<span>Потрібно відноситись до людей так, як ти хочеш щоб вони відносились до тебе. За будь якими обставинами ти повинен допомогти свому товаришеві недивлячись нінащо. Потрібно бути добрим, щедрим та завжди допомагати один доному. Вирішувати всі проблеми разом, якщо вони стосуються двох людей. Наприклад Ява і Павлуша (з твору "Тореадори з Васюківки) вони завжди все робили разом, навіть якщо вони посваряться, то всеодно миряться та далі шукають собі пригоди. </span>
Ваня та Олена пішли в ліс за грибами. Раптом вони зустріли знайомого детектива Алекса. - Що сьогодні з вами сталося? - Сьогодні я затримав небезпечного злочинця Джеймса Томбері. Він переховувався під маскою вашої бабусі. Тоді Ваня та Олена вирішили стати детективами. Вони побачили на гілці ялини оголошення: «Пропала собака. Довга шия, короткий хвіст. По кличці Жора ».
Вони відразу ж приступили до пошуків пропажі. Розпитали перехожих і господаря собаки. Від них діти дізналися, що цуценя весь день гуляв на полі. Вони відразу ж поспішили на те поле. Там вони побачили собачі сліди. Вони пішли по цих слідах на цій дорозі вони зустріли свого сусіда Брайана з тією собакою. Брайан довго не погоджувався віддавати пса, але хлопці переконали його зробити це. - Адже ти не хочеш, щоб тебе всі вважали злодієм? , -сказав Ваня. - Тобі буде соромно дивитися людям в очі. - Так-так, і особливо господареві цієї милої собачки. - Додала Олена. Хіба тобі не шкода і цього нещасного песика? Подивися, він сумує за своєму господареві ... Тут Брайан не витримав, засунув хлопцям поводок і втік. Йому було і соромно, і шкода. Більше він ніколи не брав чужого.
Станіслав Чернілевський "Забула внучка в баби черевички". 1. Метафори: ''cміхом бризвувши в зело'' (зело - це зелень), "перекотилось літо за село", "за повелінням вікової звички", ''курява вляглась", "вийшли в небо зорі", осінь опустила листок. 2. Персоніфікації: "cміхом бризнувши", "перекотилось літо за село", "вийшли в небо зорі", "курява вляглась після коліс", осінь тихенько опустила листок.
Пояснення: 1. Метафора - ознаки одного явища переносяться на інше за подібністю. 2. Персоніфікація - це різновид метафори. Властивості живих істот переносять на предмети, явища природи (тобто відбувається оживлення). Наприклад, в даному вірші, персоніфікація "вийшли в небо зорі''. Властивість живих істот "вийшли (ходити)" перенесена на зорі.
Р.S.: так як персоніфікація є різновидом метафори, то рядок 1 і 2 схожі.