<span> <span>Как нигде связь прошлого с настоящим прослеживается у Чехова.
В 1904 году была поставлена пьеса А. П. Чехова “Вишневый сад”, в которой автор изображает прощание хозяев с родовым дворянским гнездом. Тема эта была уже не раз освещена до Чехова литераторами второй половины XIX века. В пьесе автор затрагивает проблемы отцов и детей, любви, страдания. Но главное - на примере судьбы дворянской усадьбы автор рассматривает настоящее и прошлое всей России.
Центральным образом, объединяющим героев пьесы, несомненно, является вишневый сад. Для Раневской сад - это место, где она родилась и прожила свою жизнь, где жили ее родители, родители ее родителей. Любовь Андреевна просто не понимает своей жизни без сада, он для нее - символ прошлого. Она является его хозяйкой и душой. К ней постоянно тянутся люди, хотя у нее, как и у других, есть свои пороки, один из которых - легкомыслие. Она жаждет яркой, насыщенной жизни, полной радости и наслаждений.
Раневская не до конца понимает, что ее ждет разорение, продолжает сорить деньгами направо и налево, в то время как Варя кормит всех молочным супом в целях экономии. Любовь Андреевна продолжает думать, что вся жизнь идет по-прежнему. На предложение Лопахина разбить на участки землю, сдать ее в аренду дачникам, а сад вырубить, она отвечает отказом, говоря, что вишневый сад упомянут в “Энциклопедическом словаре”. Но главной причиной отказа является то, что гибель сада для Раневской - ее гибель. Она привыкла к нему, живет им, и вырубить сад для нее означает изменить идеалам и жизненным ценностям. Поэтому она отвергает предложение Лопахина и идет навстречу своему краху (как социальному, так и финансовому).</span></span>
Кохання...Тепле почуття ,яке пробуджує людські серця і зігріває душу...Це прекрасне духовне та неосяжне творіння самих людей,які зліпили його зі шматочків свого серця.
Та яке воно справжнє кохання?
Коли людина закохується, її очі починають виблискувати,як маленькі діаманти,наповнені чистотою та незрівнянною красою,настрій відразу підіймається, і вона почуває себе птахом,який відкрив для себе якісь нові неосяжні широти.В середині,на той час,відбувається щось неймовірне:серце калатає,а душа співає!
Але,на жаль,любов також не можна пережити без страждань.Щоб відчути це найпрекрасніше почуття,треба пройти масу перешкод,подолати безліч перепон,і,тільки тоді,можна дістатися до самої верхівки та здобути в нагороду таке чарівне почуття-кохання!
Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга «Якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші «Якщо» Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?» На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші «Якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів.
<span>Людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. Час є однією з найважливіших категорій для людини дії. Тому марнувати його на вчинки, які не відповідають «кодексу честі», людина не повинна.
</span>