Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга «Якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші «Якщо» Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?» На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші «Якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів.
<span>Людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. Час є однією з найважливіших категорій для людини дії. Тому марнувати його на вчинки, які не відповідають «кодексу честі», людина не повинна.
1) Захар Беркут — ватажок тухольської громади. <span>2) Портрет і зовнішність героя. </span> <span>3) Риси характеру: добрий і волелюбний; відвертий і чесний; працьовитий; <u />розсудливий і мужній; витриманий. </span> <span>4) Прагнення героя: боронити рідний край від ворогів; шанувати традиції і богів; служити інтересам народу; закликати до єдності, згуртованості народу в боротьбі з ворогами. </span> <span>5) Захар Беркут — патріот Руської землі. </span>
У кожного в житті свої цінності. Кожен має свою мету, якої пране, свою мрію, в здійсненність якої палко вірить. Ось так і жив собі рибалка із казки Емми Андієвської "Балаклива риба". Ось так і прожив більшу частину свого життя, не уявляючи іншого. Та одного разу доля підкинула йому несподіванку - незвичайного друга. Риба забавляла чоловіка, додавала кольорів в його життя. Незабаром він забув про звичну будденість, адже звичним для нього стало інакше, яскаравіше життя, у нескінченість щастя якого він вірив без жодного сумніву. Та за кожний дарунок доля завжди потребує виплату, яку чоловік і заплатив одного дня. Якби чоловік не зустрів рибу, не відчув би що таке раптове піднесення, нестерпна радість , яку може подарувати лише справжній друг. І не дізнався б, як виглядає океан болю, берегів якого не побачити за 1000 км. І напевно це буде незрозуміло багатьом,але чоловіку було б важкіше, не відчути цього болю та цієї радості. ніж прожити плавне, монотонне життя, повсякденні барви якого, плавно та послідовно перетікають в незкінченність. Життя завжди дає нам уроки: іноді приємні, а іноді вони вбивають та ламають. Та справа не в жорстокій долі, справа в тім, що по-іншому ніяк. Таким чином вона змушує людину сприйняти те, що ні за що не сприйняла б. Те- без чого життя не мало б сенсу, хоча здавалося б, що сенс є.
<span>Вертеп (зі старослов'янської - печера) - старовинний український мандрівний театр маріонеток, що виник в Україні, в барокову добу (друга половина 17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому - механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали "свята", мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібностей й дотепності вертепника. </span>Вертеп не є звичайним ляльковим театром. <span>Вертеп - це молитовне прославлення Бога через театральне дійство та комічне відображення побутового життя. Це одна з найкращих оздоб різдва, наша традиція, яку ми зберігаємо вже понад чотири століття.</span>
