Василь Вірастюк сама сильна людина в україні. він близький тим що він дуже сильний ))
калина зацвіла на зростало зеленому, і всі люди були у спеці злом
<span>Ледь-ледь
розвиднілось, у конюшню прийшов
Степан. Всю ніч він не спав - не мав спокою через коня. Його тривожили
думки. То були справжні муки совісті.</span><span>
- Нащо було коня батогом бити? - картав він
себе. - Хіба я не знаю, що то за кінь? Знаю. Це білий кінь, це ж майже людина.
Він же розумніший за мене. Та й то правда - він з циркових коней, а я? Що я
бачив у житті? Виріс сиротою, без батька. Вчитися - не вчився, у школу не
було в чому ходити. Все життя - чорна робота від ранку до ночі. Може, тому
я такий злий? Єдине, що люблю і знаю - коні. Так ось, коня ні за що
образив. Ну, тепер все буде інакше. Нехай тільки я його знайду. Не любить він привід крутити - не
посилатиму. І до міста нехай інші їздять. Буду його інколи відпускати самого попастися, нехай дитинство згадає.
І незугарний чоловічок з сіро-землистим обличчям та брудними корявими руками, обягнувши на голову сірого пом*ятого кашкета, подався у степ - шукати Шептала.
</span>
-Експозиція: надмірна опіка матір’ю свого сина Павлуся.
- Зав’язка: смерть батьків Павлуся, його сирітське життя.
Кульмінація: дохлий хорт у хаті Павлуся виявився дукатами. Розв’язка: роздуми автора про смисл життя, про щасливу людську долю.
<span>давалося б, що гарного можна сказати про дощовий день? У мене небагато однодумців, тому що більшість любить яскраві, сонячні дні. А я люблю дощ завжди, у будь-який час року, ну хіба що взимку він мені не до вподоби. Але навесні, влітку й восени в мене навіть настрій піднімається, коли йде дощ. Тепло або холодно — мені все рівно. У теплу дощову погоду я люблю просто бродити вулицями, натягнувши на себе прозорий плащ або всього-на-всього під парасолькою. Якщо ж холодно і йде дощ, я вдягаюся і взуваюся тепліше, у що-небудь непромокальне, й із задоволенням виходжу гуляти. Правда, більше мені подобається бродити вдвох: з мамою, татом або з подругою і розмовляти про щось фантастичне, не про уроки й школу, не про те, з ким не поладили або що треба купити, а про який-небудь світ із прочитаних книг, де живуть не казкові, але незвичайні герої, де ростуть величезні, але обов'язково доглянуті ліси, і в них бродять не хижі звірі, а добрі мавпи й антилопи, зайці, лисички і ведмежата, ручні вовки, літають великі розумні птахи. Добре буває, коли дощ закінчується веселкою, начебто урочистий вогонь запалюється на небі. Люблю ще в дощову погоду сісти зручніше в кріслі й читати цікаву книгу, слухаючи шелест дощу. Тільки грозу не люблю й вітер — мені подобається дощова погода тиха, спокійна, доброзичлива. </span>
