<span>Начали свою жизнь Чипка и Григорий одинаково: оба из бедной семьи, где уже очень давно не видели благосостояния. Оба одного возраста, но Григорий – сирота. Вместе шутят, вместе грустят, вместе скот пасут, вместе едят «сухари – черные, как земля» . Но настало время, когда необходимо было каждому из них выбирать свой путь. Пишет Афанасий Мирный: «Григорий – не промах» . Понял, что «довольно за овцами гоняться – так как небольшая из них польза…» . Пошел на заработки, проходя мимо магазинов, разевал рот, глядя на богатство. Зашевелилась у Григория зависть в сердце отравляющей змеей: «Ах, как люди живут! » Уже тогда зарождаются скупость, плутовство, которые сделают со временем из этого человека индивидуалиста-собственника. Но умел работать Григорий, умел и любил: «работает, как хозяин, всегда веселый, спокойный» . И здесь они одинаковые с Чипкой – оба хозяйничают, оба трудолюбивые. Тем не менее, не одинаковая в них цель в жизни. У Григория цель – жениться на богачке, чтобы «к своему добру добавить еще и жены, чтобы вышло одно, и большое» , а у Чипки цель найти правду, верно служить общине. С того времени расходятся их пути: правдоискатель Чипка не соглашается с психологией «вола» , который всегда делает то, что скажет хозяин, и понемногу, не найдя ответа на свои вопросы, скатывается на скользкий путь. А Григорий тихо и мирно живет в своем «теплом и ясном, тихом и счастливом доме» , растит детишек, не «сует» носа куда не надо, так как «своя рубашка ближе к телу» . Да и Чипке советует: «А нет правды, то живи так, как и все живут» . Вот здесь лучше всего и показывается мелкособственническая психология Григория. Даже его жена Христя загрустила после Чипкиной исповеди, после его горячих слов о неправде, которая сейчас властвует на земле, но только не Григорий. Говорил Чипка: «А если бы была правда, то этого бы не было. . Я бы никогда не стал таким, каким вы меня видите…» . И ничего не говорил этот «хозяин» , хотя и ощущал в глубине души, какую правду говорит Чипка. Сделался Григорий оборотнем, сидел тихо, никого не трогал, чтобы и его никто не тревожил. Не такая судьба судилась Чипке: не мог молчать этот гордый, непокорный человек, но пошел не тем путем и со временем стал убийцей. Много жестокой ненависти в его словах: «А все люди, все люди. Они у меня и отца отняли, людоеды. Они меня еще сызмала ненавидели» . Гнев свой топит в рюмке; там, в кабаке и находит Чипка себе «друзей» : Лушню, Мотню и Крысу. Начинается «красивая» жизнь. Чипка бесчинствует, пьянствует. Так начинается моральная деградация личности. . </span>
Прочитавши літературний твір, буває, надовго замислюєшся над долею головних персонажів, над їхніми вчинками, думками, вдачею. Навіть іноді доводиться нагадувати собі, що це все ж таки вигадка - це не живі люди, а художньо створені образи. Проте іноді створені письменницькою уявою герої здаються настільки реальними, життєвими, живими, що доводиться себе буквально переконувати, що Вони все ж таки створені уявою. Найяскравіший приклад такого «оживання» в літературі, - мабуть, образ Шерлока Холмса. За опитуваннями, значна частка англійців вірить, що Холмс - реальна особистість, а не вигадка. Але це просто так - згадалось. Коли ж говорити про повість Михайла Коцюбинського, враження досить схоже. Так, Остап і Соломія не стануть, мабуть, національним героями, про цих не знімуть сотні фільмів, а їхні образи не будуть переспівані в інших творах. Алє ж хіба в цьому сенс? Ці образи настільки яскраві й реалістичні, що важко повірити, що їх не було насправді. Хоча вірити в це і не обов’язково, бо вони були: так або інакше. Ці образи - узагальнений образ тих юнаків і дівчат, котрі жили в Україні у тридцятих роках XIX сторіччя, страждали від панської неволі, мріяли про свободу й справедливість і не шкодували власного життя, аби цю свободу здобути.
Рідний край — це рідна земля, місце, де ти народився та пройшли твої дитячі роки. Це та вулиця, той будинок, з якого щоранку біжиш до школи й куди повертаєшся. Там вільно дихається, там легко й радісно жити. І не важливо, чи буде це хатина в тайзі, шістнадцятиповерховий велетень на березі великої ріки або юрта в далекій тундрі.
Рідний край часто асоціюється з дорогим і милим серцю містечком. Спогади про його вулички й дворики занурюють у безтурботне дитинство. Цце час мрій і фантазій, що пов’язаний з відчуттям абсолютного щастя.
Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір. Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям. Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню. Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі… Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч. Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо. <span>Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя</span>
Ма́ндри Гуліве́ра (англ. Gulliver's Travels) — сатирико-фантастична книга Джонатана Свіфта, в якій яскраво і дотепно висміюються людські та суспільні вади.
Повна назва книги: «Мандри до деяких віддалених країн світу в чотирьох частинах: Твір Лемюеля Гулівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів»(англ. Travels into Several Remote Nations of the World, in Four Parts. By Lemuel Gulliver, First a Surgeon, and then a Captain of several Ships). Перше видання вийшло в 1726–1727 роках у Лондоні. Книга стала класикою етично-політичної сатири, хоча особливо широкою популярністю користуються її скорочені переробки (та екранізації) для дітей.
<span>Хитрість - дещо двояке значення. Хитра людина може не тільки викрутитись з будь якого становища, але й нашкодити не тільки собі а і оточуючим. Хитрість - це в першу чергу показник розуму, але в міру. Іноді це може перерости в брехню. Варто запам`ятати, що хитра людина це добре лише тоді коли ця якість використовується не на шкоду і в розумній мірі. В іншому випадку хитрість може привести до неприємних наслідків</span>