Центральний образ поеми Шевченка «Гайдамаки» — повсталий народ, а його найяскравішим представником виступає Ярема — сирота безрідний, який з бідного попихача виріс в народного месника, хороброго воїна. Коли Ярема тяжко працював у корчмаря Лейби, він мовчки терпів образи, лайки хазяїна, не нарікав на долю, бо був такої вже доброї та ніжної вдачі. Особливо ці риси характеру проявляються у стосунках з коханою дівчиною Оксаною. Тут бідний сирота виявляється «сиротою багатим», бо має щиру дівочу любов. Далі ми бачимо, що особисті почуття відступили у Яреми перед прагненням боротися за народне щастя. Він вирушає зі «свяченим ножем» край Дніпра до повстанців. Тепер Галайда вражає нас грізною силою, незвичайною хоробрістю, навіть жорстокістю: А Ярема — страшно глянуть — По три, по чотири Так і кладе… Таким Ярема став, коли дізнався про мученицьку смерть титаря і викрадення Оксани. Але він хотів помститися не лише за особисте горе, а за всі кривди народні. Пробудилася його гідність, громадянська свідомість, він відчув, що «виросли крила» і «неба достане, коли полетить». Розправити крила, по-новому подивитись на світ, відчути себе господарем становища Ярема зміг під час повстання, коли став народним месником. Саме тоді проявляються його героїзм, відданість народові. Образ Яреми вже не подібний до тих персонажів, які страждали, терпіли знущання панів, цей образ виростає в уособлення борців проти гнобителів. Ярема — узагальнений поетом художній образ повстанця і гайдамаки. Про загальнонародний характер гайдамацького руху, зображеного в поемі, свідчить, крім іншого, те, що керівники його належать до різних прошарків суспільства того часу. Це і сирота-наймит Залізняк і пан сотник Гонта. Але діяли вони спільно, боролися за одну справу. Боротьбу проти поневолювачів гайдамаки називали «святим ділом». Увесь повсталий народ змальований виключно єдиним: «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки», «кругом мов вмерли люди», й підлітки не лишилися осторонь. Висновок. Поет показав у своєму творі згуртований народ, єдиною метою якого є звільнення України від чужоземного поневолення. І яскравим представником волелюбного українського народу є Ярема. Поет наділив його винятковими рисами (казковою силою, нечуваною хоробрістю). Разом із тим колишній наймит постійно з народом, ділить з ним ярмо неволі і радість перемоги над гнобителями, свято дотримується присяги. Він не гине, бо такі, як він, мають передати естафету священної боротьби за волю народу. Таким чином, образ Яреми Галайди втілив у собі кращі риси українського народу: героїзм, мужність, волелюбність. Опорні слова й поняття: центральний образ, риси характеру, романтизм, романтичні риси героя, героїзм, мужність.
I. Історична повість "Захар Беркут" (тема — боротьба українського народу проти монголо-татарських загарбників у XIII ст.; ідея — саме народ є рушійною силою історії).
II. Протистояння героїв повісті — представників двох таборів (мирні жителі карпатського села Тухля і Захар Беркут — монгольські загарбники і зрадник боярин Тугар Вовк):
1. Головний герой повісті Захар Беркут (найстарший, найдосвідченіший у Тухлі; значення прізвища — волелюбний, мудрий птах; має великий життєвий досвід; відчуває власну відповідальність за долю рідної землі; на його боці — правда, любов, Бог, громада, навіть природа).
2. Боярин Тугар Вовк (хижа, пихата людина, має намір володіти землями Тухольщини і поневолити її людей, заради цього йде на зраду; від нього відмовляється навіть рідна дочка; він загинув разом з монголами; заслуговує на презирство).
3. Монгольський воєначальник Бурунда (лютий, жорстокий загарбник; звірячий характер виявляється у ставленні не тільки до мирних жителів, але й до своїх вояків; розум, сила, хоробрість послуговують злу, руйнуванню, смерті).
ІІІ. Утвердження всеперемагаючої сили народу (сила любові до рідної землі, мудрість, народна єдність — ось що допомагає вистояти у найстрашніші часи випробувань і лихоліть).
На мою думку, людина повинна не опускати руки за будь-яких обставин,
боротися за свою правду, свої погляди, не примирятися з обставинами, що
склалися, а змінювати їх на свою користь.
По-перше, звичайно,
шлях відступу і найменшого спротиву завжди легший, аніж спроба щось
змінювати. Та й почуття особистого комфорту частіше за все пересилює
бажання кидати виклик. Інколи інстинкти самозбереження підказують, як
краще викрутитися в складній ситуації, але в більшості випадків це
просто боягузтво.
По-друге, відстоювати те, у що віриш
- важливо. Це те, що робить нас тими, хто ми є. Тільки слабка людина
може відмовитися від своїх переконань під тиском життєвих обставин.
Отже,
краще кидати виклик незручним умовам і ситуаціям, відстоюючи власні принципи, а
не поступатися ними заради комфорту, самозбереження, втрачаючи частинку
свого "я".
