<span>Хто мови своєї цурається, хай сам себе стидається.Птицю пізнати по пір'ю, а людину по мові.Рідна мова - не полова: її за вітром не розвієш.Більше діла — менше слів.Будь господарем своєму слову.Мовивши слово, треба бути йому паном.Слово — не горобець, вилетить — не спіймаєш.Від красних слів язик не відсохне.Від солодких слів кислиці не посолодшають.Від меча рана загоїться, а від лихого слова — ніколи.Від теплого слова і лід розмерзається.Вода все сполоще, тільки злого слова ніколи.Впік мене тим словом, не треба й вогню.Гостре словечко коле сердечко.Де мало слів, там більше правди.Діла говорять голосніше, як слова.Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.Добре слово краще, ніж готові гроші.Добрим словом мур проб'єш, а лихим і в двері не ввійдеш.<span>За грубе слово не сердься, а на ласкаве не здавайся</span></span>
мою маму звати імя вона працює професія моя мама любе готувати і вона у вільний час любе готувати різні страви
тато імя професія він любить майструвати
бабуся імя вона пенсіонерка має багато свійських тварин
сестра імя студентка вчиться в інституті на лікаря
дядько та тітка працюють імена вони люблять подорожувати
Образ оповідача в усмішках Остапа Вишні
<span> </span>
<span> "Мабуть, із часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній творчості Остапа Вишні", - писав Олесь Гончар. </span>
<span> Саме в усмішках найповніше виявилася чиста, щедра і весела душа письменника. Герої оповідок - мисливці-невдахи і фантазери, добродушні, щирі селяни. І майже в кожному творі присутній мудрий і дотепний, усміхнений та іронічний оповідач, який уособлює позицію автора, підкреслює єдність автора з його героями. </span>
<span> Оповідач в усмішках Остапа Вишні - людина життєлюбна, оптимістично настроєна. Він передає ставлення автора до всього, про що розповідається у творах. </span>
<span> Оповідач неабиякий філософ, начитана людина, адже знає творчість Антуана де Сент-Екзюпері, читав "Маленького принца". З любов'ю і захопленням малює він серпневий зорепад і нічне небо: "Швиргається вгорі якийсь космічний хлопчисько зорями, залишаючи в чорно-синій безодні золоті смуги..." До живої природи оповідач ставиться особливо трепетно, персоніфікує її: "До озерця ви підходите вже тоді, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на ніч фізкультурну зарядку з холодним обтиранням, і, поклавши на водяні лілеї голови, полягали спать...". Ласкавими, пестливими словами розповідає оповідач про красу природи в "Мисливських усмішках", ніжно називає птахів та звірів: перепілочка, веприк, лисичка, дає їм яскраві і точні характеристики. "Мисливські усмішки" Остапа Вишні - це своєрідна поетична зооенциклопедія рідного краю. </span>
<span> Оповідач усмішок - людина з ніжним серцем, чий внутрішній світ розкривається завдяки численним ліричним відступам. З любов'ю до природи, з повагою до читачів виступає оповідач. Він вчить не полювати, а охороняти усе живе, він примушує замислитися над нашим ставленням до навколишнього середовища, виховує почуття любові до рідної землі. </span>
<span> У "Зенітці" оповідач веде діалог з дідом Свиридом, захоплюється його мужністю, підводячи нас до висновку про непереможність нашого народу. </span>
<span> Тонкий гумові, любов до природи, до людей наскрізно проймають твори Остапа Вишні. Його сміх не ображає, а виліковує, виховує людину. І в цьому допомагає ніжність, душевність і поетичність оповідача усмішок. </span>
фрідріх був людиною з великим серцем. Будучи в заслані, ущемленим та перебуваючи в безнадії він думав про інше. Його цікавила природа. Тому він вирішив посадити квіти, які згодом загинули.
Фрідріх живий приклад для наслідування, можливо не досконалий, але таких як він мало, майже одиниці. ТОму пишайтесь своїм батьком, і намагайтесь бути схожими на нього