Незбагненна і дивна краса навколишнього світу! Вона має надзвичайні чари, що захоплюють душу і підносять її високо-високо над світом. Відчуваючи вічність і разом з тим крихкість неповторного земного буття, проймаєшся великою любов’ю до нього, бо знаєш, що саме на цій землі ти з’явився на світ.Дивне і вічне почуття своєї невіддільності від місця, де народився та провів дитинство, і зветься любов’ю до Батьківщини, до рідного краю.А тому саме з дитинства ми повинні показати дітям красу оточуючої природи, вчити бачити її в усьому — навесні і влітку, восени і взимку, у першій весняній квіточці і пожовклому осінньому листочку, у крапельці літньої роси і у легкій, мов порошинка, сніжинці. Треба відкрити дитячі серця для почуттів, аби вони відчули радість буття, щоб захоплювались, раділи, що живуть на цій землі, щоб були горді від того, що в нас така багата і барвиста мова, така ніжна і крилата пісня, така щира і добра душа.
Тому, що в цій книзі були вірші, покладені на музику
<span>Може, тим без пісні я не</span>
<span>можу</span>
<span>Працювати, жити</span>
<span>навіть дня,</span>
<span>Що округ земля моя</span>
<span>хороша,</span>
<span>А на ній - моя рідня!</span>
<span>
</span><span>«Поки людина живе — повинна чекати чогось великого»
</span><span>
</span>
Так називали групу киівських неокласиків.
До неї у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, Юрій Клен (О. Бургардт), М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Рильський.
Неокласики проголошували свою прихильність до "чистого мистецтва" та ідеї самоцінніості форми, активно використовували у своєї творчості античні теми та сюжети, міфологічні образи та мотиви. В той же час кожен із неокласиків був митцем з власним неповторним стилем.
У своїй творчості неокласики, як могли, уникали тем, пов'язаних з революцією. Тому навіть в ліберальні 20-і роки вони піддавалися критиці, а з початку 30-х почалося цькування. Вже у 1925-му році у червневій постанові ЦК КП(б)У у справі художньої літератури неокласиків згадано як «реставраторів старого буржуазного ладу».
У статті в «Літературній енциклопедії» (1929–1939 рр.), що писалася на початку 1934 р., українські неокласики (названі М. Зеров, П. Филипович та М. Рильський) були названі «буржуазно-націоналістичною течією в українській літературі, яка виникла ще до революції». Кіївським неокласикам ставили в провину такі риси як «…втеча від революційної дійсності в ідеалізоване феодально-буржуазне минуле і у зв‘язку з цим канонізація архаїчних класичних форм ... орієнтація на культуру буржуазної Європи». У статті їх також звинувачували у ідеалізмі, ескапізмі, формалізмі, використанні «формалістичного методу з метою заперечення революційної ідейності літератури й утвердження буржуазно-націоналістичної ідеології…».
Так до цієї літературної течії приліпили ярлик «махрові буржуазні націоналісти». Наслідки були передбачуваними.
М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара були заарештовані в 1935 р. Їх звинувачували в приналежності до таємної контрреволюційної організації на чолі з М. Зеровим, в шпигунстві, у підготуванні замахів на представників уряду та партії. А М. Зеров був розстріляний у 1937 році, у тому ж році загинув на Соловках П. Филипович, а через два роки у концтаборі на Колимі помер М. Драй-Хмара.
Тема:Зображення безрадісного дитинства Тараса коли він був кріпаком випасав панську худобу.
Ідея: Співчутливе ставлення до хлопчика пастушка,засудження страшних часів кріпацтва коли людина немала власних прав.