<span>Ледь-ледь
розвиднілось, у конюшню прийшов
Степан. Всю ніч він не спав - не мав спокою через коня. Його тривожили
думки. То були справжні муки совісті.</span><span>
- Нащо було коня батогом бити? - картав він
себе. - Хіба я не знаю, що то за кінь? Знаю. Це білий кінь, це ж майже людина.
Він же розумніший за мене. Та й то правда - він з циркових коней, а я? Що я
бачив у житті? Виріс сиротою, без батька. Вчитися - не вчився, у школу не
було в чому ходити. Все життя - чорна робота від ранку до ночі. Може, тому
я такий злий? Єдине, що люблю і знаю - коні. Так ось, коня ні за що
образив. Ну, тепер все буде інакше. Нехай тільки я його знайду. Не любить він привід крутити - не
посилатиму. І до міста нехай інші їздять. Буду його інколи відпускати самого попастися, нехай дитинство згадає.
І незугарний чоловічок з сіро-землистим обличчям та брудними корявими руками, обягнувши на голову сірого пом*ятого кашкета, подався у степ - шукати Шептала.
</span>
<span><span><span>під час війни</span><span>існували</span><span>дуже</span><span>страшні</span><span>місця</span><span>називалися</span><span>вони</span><span>концтаборами</span>. <span>Коли</span></span><span><span>війна підходила до кінця</span><span>то</span><span>радянська армія</span><span>визволяла з</span><span>концтаборів</span><span>людей</span>. <span>Коли</span><span>німці</span><span>видили</span><span>що</span><span>наші</span><span>вже</span><span>на</span><span>підході</span><span>починали</span><span>швидко</span><span>вбивати</span><span>людей.</span><span>Хто</span><span>встиг</span><span>сховатися <span><span><span>потім</span><span>вилизали</span><span>і</span><span>їх</span><span>підбирали</span><span>наші</span></span></span>
</span></span></span>
Природа - частина нашого життя. Адже саме природа забезпечує нас життєво необхідними чинниками: повітрям, теплом і світлом, їжею, водою і т. д. У творі "Гуси-лебеді летять", ми бачимо, як дідусь Дем'ян прищеплював любов до природи малому Михайлику. Він розповідав, що крила лебедів відмикають весну. А золоті ключі сонця - життя. Лебеді у творі - зображення відкриття нового, цікавого і неопізнанного.
Вірш-діалог - це розмова двох людей.
Вірш-діалог – це, відповідно, розмова двох осіб (людей, тварин чи інших об’єктів) відображена у віршованій формі.
Сашко і Дениско залишилися вдома одні.Батьки пішли на день народження. І ось вони почули як щось шарудить, карапкається,пфиркає.Вони одразу сховалия під ліжко й кажуть:Ми нічого не боїмося,ми справжні лицарі,нас нічим не злякаеш.Хоча їм було дуже лячно!!! Потім прийшли батьки й діти розповіли що з ними трапилося.Мама запалила свічу.Але нікого не побачила.І ось хтось перекотився з одного кута в інший і згорнувся клубочком. Та це ж їжак!!!Усі напоїли його молочком й дали кусок м'яса.Тваринка залишилася задоволена.<span> Наступного дня діти і батьки відпустили їжачка на волю!</span>
