Відповідь:Митько – головний герой пригодницької повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки». Змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрета.
Митько простий хлопчик, який любить село. Справжній друг Сергія через те, що взяв його з собою до бабусі провів з ним час. Вигадливий тому, що у нього була бурна фантазія. А взагалі хлопчик мрія, прекрасна дитина з якою хочеться провести час.
Дружба не може існувати без довіри.А хіба ми можемо довіряти ,якщо не знаємо істини? Якщо уже переконалися у неправді? Якщо вже стали жертвою зрадливості чи підлості?Істина завжди важлива...Вона дає новий подих,друге дихання ."Краще гірка правда ,ніж солодка брехня".Все одно рано чи пізно ми дізнаємось правду від стороннії людей.то можливо краще набратися сміливості і розказати самому правду,поки це не вийшло за рамки допустимого..До того ж це змягшить вину.Отже,як бачимо не можна вибирати між істиною і дружбою,адже це два взаємоповязані поняття.Дружба не існує без істини,а істина-без дружби.
Де мало слів, там більше правди.Де слова з ділом розходяться, там непорядки водяться.Діла говорять голосніше, як слова.До пива їсться, а до слова мовиться.Добре слово краще, ніж готові гроші.Добрим словом мур проб’єш, а лихим і в двері не ввійдеш.Довгим язиком тільки полумиски лизать.Дурний язик — голові не приятель.
Проминуло багато часу з тієї пригоди. У нас почався урок української літератури. І того ранку до нас у клас, який знаходиться на другому поверсі, забігла незнайомка.
Вона була неймовірно схожа на дівчинку з малюнка у книжці. Тому здалася нам знайомою. Вона тихенько підійшла до дошки й подивилась мені у вічі. Потім відвела погляд на когось іншого. За мить вона промовила:
– Любі друзі, сьогодні я тут, щоб попередити вас. Думаю, ніхто не хоче попасти у невідому країну, де все не так. ЇЇ звати … Тут хтось перебив Алю:
– Про що ти говориш?
Аля спочатку оглянулась, а потім додала:
– Напевно, хтось не прочитав казки. Але цим ми шкодимо самі собі. Кожну незавершену справу бачить Недочеревик і записує її. Тож, щоб не попасти у халепу, завершуйте розпочаті справи. Не дочитали книжку- дочитайте, не домалювали картину – домалюйте. Раптом у кутку Аля побачила якусь річ та промовила:
– Он як! Там стінгазета скраю лежить.
Розгорнула її і сказала:
– Так не годиться. Вона не є завершена. Недочеревик її уже побачив. Нумо, коли продзвенить дзвоник, на перерві завершіть те, що розпочали.
Всі уважно слухали дівчинку і зрозуміли помилку. А Аля стрімко побігла далі попереджати інших школярів.
Я також зрозуміла цей урок. Надалі не буду залишати незавершені справи. І цей урок української літератури я теж не забуду.
У книзі головних героїв твору четверо – Славко Беркута, Юлько Ващук, Ліля Теслюк і Стефко Вус.
Усі вони підлітки, але підлітки розумні, зі своєю думкою, на чию долю вже випадали випробування. Всі вони особистості, розвинені, по-своєму талановиті, які шукають свій шлях у житті. Інколи думаєш, що спостерігаєш за дорослими людьми, але ця дорослість природна.
Кожен образ складний і багатогранний. Не зважаючи на свій вік, у кожного героя є минуле.
Дуже розумний, талановитий художник і відмінник Юлько Ващук неймовірно самотній. І ця самотність, відмежованість від інших, неможливість жити так, як живуть його однолітки, відсутність повноцінного спілкування з дорослими, з якими йому було б цікаво, поступово їсть цього героя зсередини. Його випробування – постати перед світом і знайти себе на його просторах. Це неймовірно складно, особливо коли ти сам, і нікому зрозуміти і підтримати, а та справа, до якої маєш найбільший хист, не поцінована.
