Снежна королева, я очень вас прошу, отпустите моего младшего братика Кая. Вы очень добры, но я очень хотела бы вернуть его обратно в теплый дом. Я понимаю, что вам нужна помощь. Возьмите меня вместо моего братика. Он слишком мал и слаб, чтобы выполнять ваши требования. Пожалуйста, верните моего братика.
" хіба ревуть воли , як ясла повні " Панама Мирного . Нечипір Варениченко ( Чіпка ) ріс без батька, наслідок - вбив сім'ю Хоменків , втратив можливість стати людиною .
( стисло про головне )
Так з часом руйнується все навіть краса
Іменники і прислівники
Кілька років тому одна вчителька отримала запрошення позайматися з маленькими пацієнтами великої міської лікарні. Вона повинна була допомагати дітям робити уроки, щоб за час хвороби ті не дуже відстали від шкільної програми.
Одного разу їй зателефонували і попросили позайматися з новим пацієнтом. Продиктували ім'я та прізвище учня, номер лікарні і палати, в якій він лежав, і сказали (на іншому кінці дроту теж була вчителька): «Ми зараз проходимо іменники і прислівники. Я була б вам вдячна, якщо б ви допомогли йому робити домашні завдання, щоб хлопчик не відстав від однокласників ».
І тільки біля самих дверей палати вчителька зрозуміла, що потрапила в опіковий центр. Ніхто не попередив її, що чекає її по той бік дверей. Перш ніж увійти, їй довелося одягатися в стерильний халат і шапочку, щоб не занести інфекцію. Її попросили не торкатися ні до хлопчика, ні до його ліжка. Близько пацієнта можна було стояти, але говорити слід через спеціальну маску.
Коли з попередніми приготуваннями було покінчено - вчителька вимила обличчя і руки, наділа все, що їй сказали вдягнути, - вона набрала в легені побільше повітря і пішла до палати. Хлопчик, страшно обгорілий, дуже страждав від болю. Вчительці стало незручно, вона не знала, що сказати, але розвернутися і піти вона теж не могла - вона вже занадто далеко зайшла. Нарешті вона пробурмотіла:
- Я вчитель, допомагаю лежачим в лікарнях школярам не відстати від програми. Твоя викладачка попросила мене допомогти тобі розібратися з іменниками і прислівниками. І розповіла йому про цю тему заняття.
На наступний ранок вона прийшла в опіковий центр знову, і одна з медсестер запитала:
- Що ви зробили з тим хлопцем?
Вчителька почала розсипатися у вибаченнях, але медсестра її перебила:
- Ви не зрозуміли. Ми турбувалися за його життя, але після вашого візиту його немов підмінили. Організм почав боротися, реагує на лікування ... хлопчик ніби вирішив жити.
<span>Сам хлопчик потім згадував, що тоді він перестав сподіватися і відчував, що вмирає, - поки не побачив ту вчительку. З її приходом все змінилося: хлопчик зрозумів одну просту річ - його ніби осяяло. По щоках хлопчини, опіки якого були такі серйозні, що він навіть перестав сподіватися вижити , котилися сльози щастя; бо осяяла його думка, яку він сформулював так: «До вмираючого не відрядили б вчителя для занять іменниками і прислівниками, правда?».</span>
