Кілька років тому одна вчителька отримала запрошення позайматися з маленькими пацієнтами великої міської лікарні. Вона повинна була допомагати дітям робити уроки, щоб за час хвороби ті не дуже відстали від шкільної програми.
Одного разу їй зателефонували і попросили позайматися з новим пацієнтом. Продиктували ім'я та прізвище учня, номер лікарні і палати, в якій він лежав, і сказали (на іншому кінці дроту теж була вчителька): «Ми зараз проходимо іменники і прислівники. Я була б вам вдячна, якщо б ви допомогли йому робити домашні завдання, щоб хлопчик не відстав від однокласників ».
І тільки біля самих дверей палати вчителька зрозуміла, що потрапила в опіковий центр. Ніхто не попередив її, що чекає її по той бік дверей. Перш ніж увійти, їй довелося одягатися в стерильний халат і шапочку, щоб не занести інфекцію. Її попросили не торкатися ні до хлопчика, ні до його ліжка. Близько пацієнта можна було стояти, але говорити слід через спеціальну маску.
Коли з попередніми приготуваннями було покінчено - вчителька вимила обличчя і руки, наділа все, що їй сказали вдягнути, - вона набрала в легені побільше повітря і пішла до палати. Хлопчик, страшно обгорілий, дуже страждав від болю. Вчительці стало незручно, вона не знала, що сказати, але розвернутися і піти вона теж не могла - вона вже занадто далеко зайшла. Нарешті вона пробурмотіла:
- Я вчитель, допомагаю лежачим в лікарнях школярам не відстати від програми. Твоя викладачка попросила мене допомогти тобі розібратися з іменниками і прислівниками. І розповіла йому про цю тему заняття.
На наступний ранок вона прийшла в опіковий центр знову, і одна з медсестер запитала:
- Що ви зробили з тим хлопцем?
Вчителька почала розсипатися у вибаченнях, але медсестра її перебила:
- Ви не зрозуміли. Ми турбувалися за його життя, але після вашого візиту його немов підмінили. Організм почав боротися, реагує на лікування ... хлопчик ніби вирішив жити.
<span>Сам хлопчик потім згадував, що тоді він перестав сподіватися і відчував, що вмирає, - поки не побачив ту вчительку. З її приходом все змінилося: хлопчик зрозумів одну просту річ - його ніби осяяло. По щоках хлопчини, опіки якого були такі серйозні, що він навіть перестав сподіватися вижити , котилися сльози щастя; бо осяяла його думка, яку він сформулював так: «До вмираючого не відрядили б вчителя для занять іменниками і прислівниками, правда?».</span>
1.Например, "Сметливость его и тонкость чутья меня поразили" А. Пушкин - Меня поразили его сметливость и тонкость чутья. 2. Белеет парус одинокий В тумане моря голубом 3.Швейцара мимо он стрелой Взлетел по мраморным ступеням. (А. С. Пушкин. «Евгений Онегин» ) 4.Трудами ночи изнурен Я лег в тени.. . (М. Ю. Лермонтов. «Мцыри» ) 5.Из гроба тогда император, Очнувшись, является вдруг.. . <span>(М. Ю. Лермонтов. «Воздушный корабль») </span>
Привіт олесь! я читав про твоЇ пригоди у лісі! він мені сподобався! ну як ти там все в тебе добре? чи не називають тебе диваком друзі? зараз я хочу тобі трішки про себе розповісти мене звати................ мені... років. живу я у місті....... а ти де? у мене все добре! зараз я вчуся у ..... школі! а ти в якій? буду хдати відповіді! з любов*ю ...........
1.Лось із заповідника в досвітніх сутінках 2 Насторожливий тріск Зрадлива крига на річці4. Лось у небезпеці5. Два хлопчики-рятівники6. Врятований звір7. Несподіваний постріл<span>8. Благання дядька ШпичакаⒶ</span>
Великий вплив на Лесю Українку мав брат її матері Михайло Драгоманов, відомий науковець і політичний діяч. Правда, спілкування Лесі й дядька відбулось переважно листовно, бо Драгоманов змушений був жити за кордоном. Її листування з ним почалося ще в ранньому віці і тривало до смерті Драгоманова, сидячи біля хворого дядька, увесь час вчилася, збагачувалася ідеями і стремліннями. Перебування у Драгоманова зміцнило Лесю, і поширило її світогляд.
