На мій погляд, зараз романтиків дуже мало. Дитина ніяк не може стати романтиков, хіба що для мами. Кожна жінка любить романтику і завжди це дуже приємно.
Я гадаю, що романтика це дуже добре, а якщо до романтики увімкнути ще й фантазію то буде зовсім добре.
*пишу от твоего имени*
<span>Хоч я і не можу кожен день дарувати квіти своїй матері, по-перше я чоловік і я повинен робити так, щоб моя матуся була щасливою</span>
Художні засоби і приклади є на фото:
«Сто тисяч» — перша п'єса, написана І. Карпенком-Карим. Цей твір започаткував появу комедіографа-сатирика, який розвінчував сільських глитаїв, висміював їхню жадобу до збагачення.
П'єса написана на реальних фактах. Узявши за основу відомості про шахраїв, які у Єлисаветграді продавали фальшиві гроші, І. Карпенко-Карий намалював типовий образ «стяжателя», глибоко розкрив його характер.
Центральний персонаж — Герасим Калитка, сільський багатій, найбільше бажання якого — збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Постійно спостерігає за наймитами, бо все здається, що вони багато їдять і мало працюють. Калитка заздрить усім, хто має більше багатства, не вірить, що вони досягли цього чесною працею. Він сам заради грошей ладен чортові продати душу. Зважившись на незаконний вчинок, Герасим Калитка пробує обдурити досвідченого шахрая. Зрозумівши, що його перехитрили, Калитка намагається повіситися, бо не може пережити втрати п'яти тисяч карбованців.
Чітко і послідовно показує І. Карпенко-Карий, як кожний крок, кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядковані здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями.
Крім Герасима Калитки, драматург яскраво змалював ще двох персонажів, копача Банавентуру та селянина Савку, які теж мріють про гроші, збагачення, скарби і достаток.
Спочатку п'єса мала назву «Гроші». Саме під такою назвою І. Карпенко-Карий надіслав її до цензури, звідки дуже швидко одержав відповідь: «К представлению признано неудобным». Після деяких змін і переробок комедію було дозволено поставити на сцені під назвою «Сто тисяч».
Драматург залишив невелику спадщину, але його творчість, особливо комедія «Сто тисяч», — найбільше досягнення української класичної драматургії XX століття.
Історія українського народу була позначена постійною невпивною боротьбою за своє існування, за свою волю та право самостійно визначати свій подальший розвиток. Тільки наприкінці ХХ ст. ми змогли жити у незалежній країні. Та зараз знову на нашу волю хочуть накинути кайдани.
За часів Шевченка Україна, була колонією Російської імперії. Щоб тримати у покорі своїх підлеглих , необхідно було придушувати будь-які спроби самовизначення. Якщо людина усвідомлює свою індивідуальність, неповторність, як правило, вона прагне позбутися чужої влади над собою. Звісно, що поет усе це розумів, як тепер кожен із нас, хто любить свою Батьківщину.
Проте наш час і час Шевченка, дуже схожі. В творах Шевченка чітко видно, що його дратує несправедливість, жорстокість, непомірні амбіції Російської імпеперіїї, які маскуються християнською турботою. Він відверто глузує з тих, хто, прикриваючись милосердям, знищує найкращі здобутки чужої культури:
чого то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Фрацузів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм
Людей...не негрів...а таких
Таких хрещених...но простих.
Слід зазначити, що критика Шевченка спрямована не стільки проти катів, скільки проти тих, хто терпляче зносить це катування. Треба подолати страх у душі, осягнувши героїчну боротьбу лицарів минулого та лицарів сучасності. А подолавши страх, вперто й впевнено боротися за свою волю.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде
Настане суд, заговорить
І Дніпро, і гори
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати
Одцурається брат брата
І дитини мати.
Час Шевченка, знов настав. Я розумію його, як ніколи. Наш обовязок - зробити все можливе для того, щоб стали пророчими шевченківські рядки:
І забудеться срамотня
Давняя година
І оживе добра слава,
Слава України...
Как то так.
Літописи давнини — це історичні, літературні твори, які а мамають велике значення. Адже вони допомагають зрозуміти самобутність нації, створюють картину історичного розвитку нашої держави. Літописи ввібрали у себе книжні та фольклорні традиції літератури Київської Русі. Вони мають естетичну, історичну цінність і навчають нас розуміти, якого роду ми діти.
Розквіт літописання в Україні-Русі припадає на час князювання Ярослава Мудрого, коли великої ваги надавалося книжній науці.