Катерина<span><span>Значення імені Катерина: походить від грецького слова «катаріос», що означає «чистий», «невинний».</span><span>Походження ім'я Катерина: Катерина, у поданні більшості людей, викликає асоціації з «царським» ім'ям, з величавістю і владністю.</span>Катерина вже в дитинстві виділяється деякою своєрідністю. Вона любить робити запаси, проявляючи при цьому жадібність. Постарається потягти зі стола побільше цукерок і приховати їх у затишному місці, прибере до рук безпритульне яблуко. Самолюбна, насилу переносить чиєсь перевагу. Прагне бути кращою в класі й спілкуватися намагається тільки з «вибраними».
Добре справляється з роботою в будь-якому виді діяльності, особливої переваги якої-небудь професії не віддає.
Схильна вірити астральним прогнозам. Володіє нерішучим характером. Випробовує внутрішній неспокій і тривогу по самих незначних приводів. Вона може здійснювати непередбачувані вчинки, і їй потрібний чоловік, який дав би їй почуття впевненості в собі. Господарськими справами займається по необхідності. Не завжди вдається правильно виховувати дітей.
Біля Катерини постійно перебуває багато шанувальників, але заміж вона довго не виходить. Шукає людину, близьку їй по психологічному складі.
Здоров'я хитке і сильно залежить від стану психіки. Легко піддається стресу. Нервова система нестабільна. Швидко стомлюється, їй необхідний тривалий сон і відпочинок.
<span>Фоносемантика: Слово Катерина справляє враження чогось хорошого.</span><span>Талісман: Лотос</span><span>Колір: Синій</span><span>Камінь: Хризоліт</span><span>Знаки зодіаку які підходять : Стрільцеві, Козерогові, Овна і Скорпіону</span><span>Іменини: 7 грудня</span></span>
Війна несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю дорослих, які зі зброєю в руках пішли на фронт. Та як почувалися діти і підлітки, багато з яких залишилися без піклування старших, без даху над головою, перед щоденною смертельною небезпекою? На собі, своїй долі відчув чорний подих смерті і Григір Тютюнник. Пізніше, ставши письменником, він не зміг не описати тих страхіть, які випали на долю покоління. Розповідь про дітей війни — основна тема його творчості, зокрема повісті "Климко".
Прометей — герой давньогрецького міфу. До образу Прометея зверталися багато митців різних епох і народів. Цей герой неухильно виконує своє призначення задля щастя людства, стаючи символом нескореності, героїзму, майже надлюдської мужності.
Образ героя-вогненосця, який не підкорився волі богів, використовували славнозвісні Есхіл, Гете, Бай рон, а також великі українські поети Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Андрій Малишко. Наприклад, Леся Українка звертається до тих, кому не байдужа доля народу, говорячи: «Брати мої, нащадки Прометея». Волелюбні революційні прагнення Великого Кобзаря також уособлені в образі Прометея: поема «Кавказ» до сьогодення є геніальним прикладом втілення відомого образу.
Талановитого українського митця Андрія Малишка теж надихнув образ Прометея. Поет створив хвилюючу поему, де розказано про героїчну долю радянського солдата та про самопожертву селян, які намагалися сховати його від фашистів.
Задум поеми «Прометей» виник в уяві поета в самий розпал війни. Андрію Малишку розповіли про солдата-розвідника, який був родом зі Смоленщини. Цього солдата, важко пораненого, сховали в себе українські селяни, однак, незважаючи на всі намагання, хлопець усе ж потрапив до рук гітлерівців. Загарбники довго допитували селян, погрожуючи смертю, але ніхто не видав росіянина. Щоб врятувати добрих людей від загибелі, боєць признався, хто він є. Фашисти прив'язали розвідника до дерева й спалили його, а селян погнали в неволю. Цей випадок схвилював Андрія Малишка до глибини душі. Подвиг солдата та його духовна близькість з українським народом вразили поета. Цей розвідник виявився людиною прометеївської сили духу.
Поема «Прометей» — приклад епічного твору. Залишивши почуту розповідь майже без змін, Андрій Малишко наповнив її тонким психологізмом, високою патетикою та героїчним пафосом. Після тяжкого бою селянський хлопчик знаходить важко пораненого молодого солдата. Українські селяни надали йому допомогу, забинтували груди та поклали його на сіно в стодолі. Опритомнівши, боєць звертається зі словами глибокої вдячності до хазяйки, яка доглядала його, називаючи цю жінку матір'ю. Уже з перших сторінок поеми ми бачимо, що молодому воїнові притаманні найкращі людські риси: ніжність, вдячність, простота почуттів. Одного разу, гортаючи сторінки шевченківського «Кобзаря», хлопець відчув неабиякий інтерес до образу Прометея. У баченні бійця славетний герой міфу постає як символ самовідданості, чесності, мужності. І солдата, і хлопчика, з яким він потоваришував, дуже вразила сміливість Прометея, що протистояв богам. Навіть уві сні вони бачать «Прометея зоряні очі».
Фінал поеми трагічний. Фашисти знаходять бійця. На майдані, під дулами німецьких автоматів, жоден із селян не розкриває таємниці юнака, називаючи його своїм. Та боєць розуміє, що більше чекати не можна: кати не пробачать людям непокори й знищать їх. Беручи провину на себе, хлопець вигукує: «Стріляй! Розвідник я! Солдат!»
Андрій Малишко з глибоким сумом розмірковує над долею смоленського юнака. Поет, використовуючи такий літературний засіб, як авторський відступ, каже про те, що молодим рукам солдата треба було б трудитися, а тепло серця віддати коханій. Жорстока страта розвідника приголомшила селян. Лише бринять, мов луна, в їхній пам'яті останні слова — слова солдатського заповіту:
Дивіться, люди, по мені,
Устануть інші в пломені.
Ставайте й ви в трудні походи,
Не вип'ють прокляті заброди
Живущу кров мою.
У цих словах немає й тіні розпачу, жалю, страху. Солдат вірить, що справа, за яку він віддає своє молоде життя, переможе. Тому Прометеєві не страшно померти.
<span>Андрій Малишко старанно підкреслює, що герой його поеми — не тільки хоробрий воїн, а й ніжний син, вірний товариш, людина-гуманіст. Саме таким — простим, лагідним, дещо сором'язливим, сповненим жаги до життя — міг бути полум'яний герой вічного міфу — титан Прометей.</span>
<span>Бiльше нiж столiття вiддiляє нас вiд часу написання I. Нечуєм-Ле-вицьким повiстi «Кайдашева сiм’я», але життя героїв, їхнi вчинки i поведiнка хвилюють нас i зараз. У чому ж секрет такого довголiття лiтературного твору? Менi здається, найперше, у художнiй майстерностi автора. I. Нечуй-Левицький не бере предметом дослiдження якихось визначних, незвичайних подiй, не кидає своїх героїв у вир випробувань. Вiн показує буденне сiмейне життя, день за днем, рiк за роком. I вiдзначає, що не всi можуть пройти випробування часом та «сiмейними вiйнами» i зберегти при цьому гiднiсть, поетичну душу.</span>I. С. Нечуй-Левицький високо цiнував народну творчiсть i щоразу звертався до її невичерпних джерел. Мова повiстi «Кайдашева сiм’я» рясно пересипана, мов перлами, народними афоризмами, приказками, дотепами, пiснями. Правда, цi народнi вислови дуже часто бувають «з перцем».Старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гуртi каша їсться, а гуща дiтей не розгонить». «Хоч мiж дровами, аби з чорними бровами»,— вiдповiдає Лаврiн матерi на питання про одруження. Кайдашиха «розпустила на всю хату мед своїм язиком», висловлюючи побажання Мелашцi: «Будь же, дочко, здорова, як риба, гожа, як рожа, весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля!» А сама при цьому думала: «Довго прийдеться менi вчити цю Мелашку… Коли б хоч не була така сатана, як Мотря». Цим автор пiдкреслює таку рису Кайдашихи, як облесливiсть та лицемiрство. Щоб розважити i заспокоїти Мелашку, Балашиха говорить: «Дiвка, як верба: де посади, то прийметься»,— хоч сама iз сумом вiдзначає: «У нас була, як рожа цвiла, а тепер така стала, як квiтка в’яла». Словами казки розповiдає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха — люта змiя: ходить по хатi, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».Забобоннiсть селян, їхню темноту i неуцтво I. Нечуй-Левицький показує особливо через епiзод замовляння знахаркою бабою Палажкою хвороби Кайдаша: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та тi книжки, що в церквi читають: єрмолой, бермолой, савтирю i ще тую, що телятиною обшита… Хрест на менi, хрест на спинi, уся в хрестах, як овечка в реп’яках…»Отже, використання фольклору надало творовi I. Нечуя-Левицького неповторного нацiонального колориту, сприяло його виразностi i бiльш глибокому розкриттю психологiї героїв.Мова повiстi «Кайдашева сiм’я» багата на порiвняння, що служить, разом з iншими художнiми засобами, успiшнiй реалiзацiї iдеї.Наприклад, автор так говорить про Кайдаша, пiдкреслюючи його згубну пристрасть: «…Червоний перець у горiлцi дражнив його, наче цяцька малу дитину». Кайдашиха «стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi». Мотря «телiпалася на стiнi, наче павук на павутиннi». Мелашка «затрiпала рученятами, неначе пташка крилами».У повiстi використанi гiперболи. Мелашка «виплакала всi сльози, що зiбрались за всi жнива, i полила ними материн садок». На кожнiй сторiнцi твору можна зустрiти багато й iнших тропiв та лексичних засобiв: епiтетiв («пiд її солодкими словами ховається гiркий полин»), метафор (горщик завищав, застогнав, «в хатi гризла Мелашку свекруха»), синонiмiв («вони разом верещали, гвалтували, лаялись», свекруха з невiсткою пищали, гавкали, сичали, репетували, кляли, наробили галасу).Високу майстернiсть виявив письменник у використаннi дiалогiв. Це надало творовi напруженого, динамiчного i навiть драматичного звучання.Варте особливої уваги застосування автором у повiстi рiзних засобiв гумору та сатири. Це комiчнi ситуацiї (Мотря з яйцями на драбинi, помилкове залицяння ченця до баби Палажки та iншi), комiчнi дiалоги (як Лаврiн з Карпом собi наречених вибирали). З такого, наприклад, дiалогу вимальовуються характери братiв: суворий, неговiркий, перебiрливий у Карпа i лагiдний, жартiвливий, поетичний у Лаврiна.А чого варта та сцена, коли «не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дiбровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…». Використаний тут з одного боку прийом паралелiзму, заперечного порiвняння, а з іншого — урочистий «батальний» тон для опису нiкчемної сварки створюють неперевершену комiчну картину, хоч i з вiдтiнком суму.<span>То ж очевидна велика художня майстернiсть I. Нечуя-Левицького у використаннi всiх художнiх засобiв мови, у вираженнi авторської позицiї — людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин i разом з тим поважати право iнших на власну гiднiсть. Недаремно I. Франко вiдносив повiсть «Кайдашева сiм’я» «до найкращих оздоб українського письменства».</span>