Лаврін – молодший син у сім’ї Кайдашів. Лаврін — лагідний, м’який, жартівливий, дотепний, веселий. У нього приваблива зовнішність: «Лаврінове молоде довгасте лице було рум’яне, веселі, сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво». Він у всьому бачить хороше, добре, шанує людей, захоплюється красою природи, має ліричну душу і грає на сопілці.
Коли Захар Беркут помер, Мирослава ще довго не могла збиратись з смертю батька , але підтримка і кохання Максима допомогла боротися і триматися у цей важкий для не тільки Мирислави а і усієї громади час .
Пройшов рік.Завдяи Максимум Мирослава змириласяз смертю батька , і старалася не думати про це. Максим зайняв місце батька, він дбав про людей і пасіку ,а їхня громада об'єдналася і стала ще більш дружнішею. Справи йшли у верховній . Мирослава з Максимом одружилися і цінували свою сім'ю більше за все , живши душа в душу. А про Тугара Вовка ніхто не згадував , тільки люди говорили що якби він виїхав з Тухлі , і переїхав кудись інше . Але Мирославу і Максима це не цікавило , вони пробачили йому все що він накоїв , але мати з ним справи вони не хотіли , а у них усе було добре .
Це все що я змогла ❤️❤️Надіюсь допомогла
Терентій Гаврилович Пузир хазяїн, мільйонер.
Марія Іванівна його жінка.
Соня їх дочка.
Феноген права рука хазяїна.
Маюфес фактор [посередник].
Павлина кравчиха з города.
Зеленський, Ліхтаренко – економи.
Куртц шахмейстер [спеціаліст з розведення овець].
Петро Петрович Золотницький – родовитий багатий пан.
Калиновим учитель гімназії.
Зозуля помічник Ліхтаренків.
Лікар.
Харитон – розсильний.
Петро. Дем’ян. Дівчина. Юрба робітників
<span>Прізвище В. Сосюри з французької на українську переінакшив:
В. Козацький писар</span>
Алего́рія— спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями, з характерними ознаками приховуваного.
Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.
Літо́пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики.