ПОМОГИТЕ автобіографічні моменти в повісті гуси лебеді летять м.стельмаха порівняй михайлика (м.стельмах гуси лебеді летять)і кл
<span>имка (климко) за якими моральними законами виховували батьки михайлика гуси лебеді летять. автобіографічні моменти у повісті г.тютюнника климко. </span>
<span>Мета: ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом М. Стельмаха, з’ясувати особливості програмної автобіографічної повісті; опрацювати ідейний зміст її І та ІІ розділів; розвивати естетичні смаки учнів, увагу, спостережливість, уміння творчо мислити, грамотно висловлювати свої думки, враження; активізувати словник школярів; виховувати почуття пошани до творчості М. Стельмаха, любові до рідної літератури, пунктуальність, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.
Тип
уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: портрет М. Стельмаха, бібліотечка його творів; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
Хід уроку I. Організаційний момент II.</span>Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннямиЯким, на ваш погляд, повинен бути письменник?Твори яких письменників читати цікаво і чому?Назвіть роди художньої літератури. (Епос, лірика, драма)Чому окремі твори художньої літератури вважають автобіографічними? Наведіть приклади вже вам відомих (О.Довженко — «Зачарована Десна». Елементи автобіографічності є у творі І.Калинця «Хлопчик-фігурка... »)Для чого у багатьох творах художньої літератури значна увага приділяється описам природи?Чому кожний українець повинен знати звичаї, традиції, обряди свого народу?Що ви пам’ятаєте про Я. Стельмаха? Як, на ваш погляд, творчість Я. Стельмаха може бути пов’язана з літературною діяльністю його батька — М.Стельмаха? III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу Поет доброти і краси, він був невідступним, Коли мова заходила про непроминущі духовні цінності народу, Не раз зневажувані, витискувані штучними замінниками. В. Панченко Будеш іти межи люди і вибивати іскри...М. Стельмах 1. Про життєвий і творчий шлях м. стельмаха. матеріал для вчителя МИХАЙЛО ПАНАСОВИЧ СТЕЛЬМАХ (1912–1983) Михайло Панасович Стельмах народився в селі Дяківці на Вінниччині. Першою пробудила в хлопчика любов до рідної землі мати. Ганна Іванівна, про яку він так писав в автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять»: «В її устах і душі насіння було святим словом.<span>І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею...» З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дем’яновича, діда Дем’яна — колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе; дядьку Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою,— цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство Михайлика. З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко самотужки,— згадував пізніше письменник,— навчився читати і вже, на мої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі».</span>
Небо чисте, блакитне. На сонці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навіть дивитися боляче на цю розкіш.
Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка — як витвір мистецтва, ніби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурні зірочки.
… сідчину наймичку – веселу, моторну й робочу дів-ну, хоч і невелику красулю.
Христя – молода, весела, щебетуха, працьовита дівчина – дядина ще змалку не давала ногам та рукам її одпочивку, призвичаїла до роботи.
– Так оця-то Христя, низенька, чорнявенька, не дуже хорошої вроди дівчина, якось ненароком запала Грицькові в серце.
Ось приходить і другий підпасач — Грицько, Чупрунів син, хлопчик однакових з Чіпкою літ, та не кращих, видно, й достатків… На йому сорочка чорна-чорна, полотна не знать, та ще й порвана; штаненята — саме ґноття висить на очкурі — позасукувані аж за коліна.
Грицько — козачий син, сирота. Після смерті батька та матері (вони під холеру померли обоє одного-таки й року) громада оддала сироту далекій родичці — вдові Вовчисі; а як піднявся хлопець на ноги, то дід узяв його до себе в поміч коло отари.
Незабаром Грицько вернувся з повною пазухою горобенят. — А я, діду, ось скільки горобенят надрав! — хвалиться.