А стих пойдет?)
Я уселась и сижу,
И гулять не выхожу,
Телевизор не включаю,
Отказалась я от чая,
Не хочу ни есть, ни спать -
Буду бабушку я ждать!
Почему же не пришла,
Может, срочные дела?
Может быть, она устала,
Прилегла и захворала?
Кто же даст больной таблетки,
Кроме добренькой соседки?
Может, помощь ей нужна,
Ведь живет она одна?
Все! Решила! Побегу,
Я сама ей помогу!
Вдруг, я слышу: тук- тук- тук!
Это в дверь бабулин стук!
Здравствуй, милая моя,
Обниму ее, любя!
Знает пусть весь белый свет,
Что родней бабули нет!
У гостро сатиричній байці «Олениця та Кабан» Григорій Сковорода засуджує пихатість та прагнення до титулів та інших зовнішніх ознак високого статусу. Коли Олениця називає кабана паном кабаном, той ображається і каже, що одержав титул барона. На то Олениця йому відповідає, що «Ми, прості, судимо не за одягом та словами, а за справами». Одержавши титул, Кабан так свинею і залишився, і вчинки його суто свинячі. "Який нечистий їм нашептав на вухо, що ім'я та одяг змінять їхнє буття, а не життя чесне, гідне чину?" - риторично питає Сковорода і цитує грецьке прислів'я: "Мавпа є мавпою і в золотім уборі".
Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» створена на глибокій народній основі, та й сам характер цього твору пов'язаний з рідною українською природою, з казкою та піснею. У повісті письменник дуже цікаво та яскраво розповів про часи свого дитинства, відобразив взаємини з однолітками і стосунки з дорослими.Не кожному з нас буде що розповісти своїм нащадкам, не у кожного з нас буде таке цікаве та наповнене життя, як у М. Стельмаха. Та кожен з нас повинен прагнути до того, щоб зробити своє життя не менш цікавим і яскравим, ніж у автора повісті, оповідь у якій ведеться від імені головного героя твору – хлопчика на ім’я Михайлик. Вже з перших рядків зрозуміло, що Михайлик – це сам Михайло Панасович Стельмах у дитинстві. Дитячі роки письменника припали на важкі двадцяті роки минулого століття, роки, коли відбувалося важке становлення нової радянської держави, роки, які супроводжувалися холодом, голодом і злиднями.Михайлик дуже цікаво розповідає про своє життя серед близьких та рідних йомулюдей, про своє ставлення до всього, що відбувається навколо нього, про своє ставлення до подій, свідком чи учасникяких йому самому доводиться бути. М. Стельмах розкриває образ Михайлика різноманітними засобами.Письменник використовує розповіді інших героїв повісті – розповіді про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, бабусі, дідуся, дядька Себастьяна тощо, а також такий цікавий прийом, як самохарактеристика. Хлопчик дуже любить легенди та казки, які розповідають йому бабуся та дідусь Дем’ян. Мабуть, завдяки цьому світ навколо хлопчика іноді здається йому якоюсь чарівною казкою. Казковими Михайлику ввижаються дятел на старій груші і перепілка в житі, запах різних трав у лісі та аромат жита у полі, зорі у високому небі та домашні тварини на подвір’ї. Все це хлопець любить и розуміє, як ніхто інший. Михайлик тонко відчуває красу природи, оберігає її і шанує.<span>З великою любов’ю та пошаною хлопчик описує людей, які виховали в ньому любов до книги, праці, краси й добра в житті. Це і матір з батьком, і дядько Себастьян, а особливо – дідусь Дем’ян з бабусею, спогадам про яких присвячена не одна сторінка повісті. На все життя запала в душу хлопцеві картина розставання з бабусею, яка не надовго пережила дідуся, картина її останньої вечері зі своєю родиною: «При поганенькому, бензином заправленому, сліпаку востаннє вечеряла зі своїм родом бабуня. I хоча її думи i очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже i мастила, i прибирала сьогодні в хаті, i нічого, крім душі, не боліло в неї». І вже тоді, навіть не усвідомлюючи цього, маленький Михайлик зрозумів, що «напевне, біль душі – найстрашніший біль» у житті людини»</span>
На мою думку, спільне між ними - це кохання. Те саме палке кохання, яке дурманить голову. Вони обидві були готові на все заради своїх половинок.
Відмінне те, що в них трошки різні характери. Маруся дівчина сильна духом, яка під час суду мовчки прийняла вирок і вважала його справедливим. Мавка ж ніяк не могла змиритися зі зрадою свого коханого...
Вчинок Марусі Богуславки безперечно є подвигом.
Вона зробила героїчний подвиг для свого народу, Маруся визволила 700 невільників з полону. Її могли вбити але вона так палко хо їла допомогти , що недумала про це . Маруся також була в полоні з якого не могла втекти і тому вона хотіла допомогти втекти своїм землякам. Також таким чином Богуславка хотіла передати послання своїм батькам. Читаючи думу ми побачили, що спочатку її проклинали, говорили що це через неї козаки потрапили в полон, але після того як Маруся їх визволила вони змінили своє рішення і почали шанувати її.
Своїм подвигом Маруся не тільки допомогла народу, а і отримала шанування.
