1) Самостійна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану, ознаки іншої ознаки або предмета і відповідає на питання як? де? куди? звiдки? коли? чому?... Б) вона незмiнювана. В) вона виступає обставиною, рiдше присудком або означенням. 2. Поділяється на розряди: способу дії (добре), міри і ступеня дії (утричі), місця дії i напряму (праворуч), час дії (сьогодні), причини дії (спересердя), мети дії (навмисне), ознаки (котлета по-київськи). 3. Сполучення прийменників з iменниками, прикметниками, числівниками, займенниками. 4. Не з прислівниками пишемо разом: - якщо без не прислівник не вживається: незабаром, непорушно; - якщо до прислівника-обставини з не можна дібрати синонім: невисоко — низько; - якщо прислівник утворений від прикметника з наголошеними суфіксами -анн-, -енн-: несказанно, широченно. Не з прислівниками пишемо окремо: - якщо в реченні є протиставлення: не дорого, а дешево; - якщо прислівник є в реченні присудком: Цього робити не треба. Ні з прислівниками пишемо разом. У цьому випадку він є префіксом: ніде, нізащо. Ні у фразеологізмах пишемо з прислівником окремо: ні туди, ні сюди. 5. 1. Прислівники, утворені від прикметників, у яких пишеться два н, подвоєння букв зберігають: натхненно, невпинно, незрівнянно. Також з двома н пишуться прислівники: зрання, навмання, попідтинню, попідвіконню, спросоння. 6. Літера и пишеться в кінці прислівників після г,к,х. Після к, ч у прислівниках з префіксом по-. I в кінці прислiвникiв безвiсти, почасти, восени. Літера і пишеться в кінці прислівників після літер на позначення м'ягких і пом'якшених приголосних: тричі, вранці, вповні. 7. - Через дефіс пишемо прислівники з префіксом по- і суфіксами -е, -є, -ому, -ему, -єму. (По-перше, по-нашому, по-вірменськи, а також прислівники по-латинi і на-гора). - З частками казна-, хтозна-, бозна-, будь-, -небудь, -таки, -от, -бо, -но, -то. (Казна-коли, як-небудь). - Утворені повторенням одинакових, синонімічних чи антонiмічних слів: ледве-ледве, десь-інде, тишком-нишком, часто-густо, не сьогодні-завтра, з діда-прадіда. - Слова: ледве-не-ледве, будь-що-будь, віч-на-віч всього-на-всього, де-не-де коли-не-коли, пліч-о-пліч, ж хоч-не-хоч, як-не-як, тет-а-тет. Усi решта пишуться окремо! 9. Разом пишуться прислівники, утворені сполученням:
а) прийменника з прислівником; відтоді, дотепер, занадто, назавжди, оскільки
в) прийменника з числівником; вшестеро, уперше, натроє, спершу
г) прийменника із займенником; внічию, нащо, передусім, почім, почому
ґ) кількох прийменників з будь-якою частиною мови; Завширшки, знадвору, навколо, навздогін, завчасно
д) кількох основ (із прийменником чи без нього); Воднораз, достобіса, живовидячки, мимохідь, нашвидкуруч, чимдуж.
Окремо пишуться прислівники, утворені сполученням:
а) прийменника з повним прикметником або числівником; в головному, в цілому, в одному
б) прийменника по із збірним числівником; по п’ятеро, по десятеро
8. Через дефіс пишуться прислівники, утворені:
а) від прикметників і займенників за допомогою префікса по- та суфіксів –ому(-єму), -и; по-святковому, по-теперішньому, по-материнському і по-материнські, по-українському і по-українські, по-моєму, по-латині б) від порядкових числівників за допомогою префікса по-; по-перше, по-друге, по-третє. 10) Ця частина мови відіграє дуже важливе значення, адже вона виражає ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета.
Тугар Вовк — один з головних персонажів повісті І. Франка «Захар Беркут». Тугар - боярин, якому князь пожалував землі Тухольчини. Виглядає Тугар Вовк так: "плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів". Характер Тугара Вовка такий: Він пихатий, гордий та гнівливий. Вважає себе вищим за громаду.Він підступний, жорстокий і хитрий. Любить гроші, славу та владу. Тому Тугар Вовк стає зрадником, допомагаючи ворогам - монголам. Тугар вовк - негативний персонаж твору, хоча позитивні риси в нього теж є. Наприклад, він дуже любить свою доньку
Кожен з нас в тому чи іншому віці замислюється над питанням: що ж таке справжня дружба? Більшість людей, яких ми вважаємо своїми друзями, насправді всього лише наші знайомі, тобто ті, кого ми виділяємо з оточуючого нас суспільства. Нам відомі їх турботи, їх проблеми, ми вважаємо їх близькими нам людьми, звертаємося до них за допомогою і самі охоче допомагаємо їм у важкі часи. Здавалося б, прекрасні відносини – але таки немає повного одкровення. Ми не довіряємо їм свої найпотаємніші думки. Якщо до них приходить успіх, ми не радіємо за них так, як за самих себе. Це не сторонні нам люди, між ними існує певна близькість. Але чи можна назвати це дружбою?
Статус дружби можна привласнити тільки чесним, щирим стосункам, коли в них є взаємне почуття добра один до одного і готовність безкорисливо допомогти в будь-яку хвилину плюс душевна близькість.
Про дружбу можна міркувати вічно, як, наприклад, про сенс життя або про любов … Можна спостерігати її, але мало кому дано її щиро відчути. Скажу просто: “Дружба потрібна!” Дружба дає щасливу можливість прийняти іншу людину такою, якою вона є, не намагаючись переробити її під себе, пристосувати до власних потреб. Дружба – це радість спілкування, заснована на довірі та впевненості в надійності друга.
А ще хочеться сказати, що помиляються ті, хто стверджують, що дружба, яка існувала в далекому минулому, зникла в сучасному світі. Світ завжди буде наповнюватися друзями, які будуть постійно дарувати нам радість. Цінуйте друзів, адже це найпрекрасніші люди! Вони будуть з вами протягом усього життя!
Основа всякої дружби – це, звичайно ж, довіра. Я вважаю, що основний принцип дружби – не зраджувати один одного. Дружити – це вільно і добровільно ділитися тим, що важливо для мене: будь то моє майно, думки, почуття.
Але ділитися – не означає давати, ті, хто в «дружбі» дають або отримують, не мають ні найменшого задоволення від цього. Мені навіть шкода таких людей. Ділитися – це твоє бажання, щоб інша людина брала участь в тому, що тобі дороге. Довіра зміцнює дружбу. По суті, перевірка довіри і є перевірка дружби. Справжньому другу я довіряю безмежно. Я знаю, що друг не кине мене в біді і завжди допоможе, навіть якщо він зі мною не згоден. Дружня любов – найдорожче почуття. Дороге воно своєю незвичністю.
Звичайно, ніхто не ідеальний, навіть у друзів є недоліки, які можуть мені не подобатися. Але тим не менш, це друг. Більш того, навіть брехун не стане брехати другу, а ледар для друга зробить неможливе. Вибираючи друга, ми не шукаємо ідеалу, «богиню» або «принца на білому коні», нам просто потрібен той, на кого можна покластися, з яким нас пов’яжуть тісні стосунки і спільні цілі.
Звичайно, дружба менш емоційна, ніж любов, але найчастіше вона більш уразлива: зганьблену дружбу важче відновити, ніж любов, адже в любові присутнє бажання, а дружба заснована на довірі. Якщо людина не може більше довіряти другу, то все – дружба розбита. Звичайно, колишні друзі можуть і спілкуватися, і захоплюватися один одним, але раз немає довіри, немає і дружби. Втрачену довіру важко завоювати знову.
Як і все дороге, дружбу непросто придбати – за неї можна заплатити лише взаємної дружбою. Буває так, що ти хочеш з кимось подружитися, але процес розташування до себе цієї людини займає багато часу, перш ніж вона стане твоїм другом. Адже завоювати дружбу складно: про неї треба дбати як про троянду, бо вона крихка, і від одного випадкового дотику може звернутися в ніщо.
В українській літературі можна знайти багато прекрасних творів, в яких оспівується справжня дружба. Це і твори письменників минулих років, і твори сучасних авторів. Деякі з них ми вивчаємо за шкільною програмою. Серед сучасних творів, які висвітлюють дружні відношення, мені найбільш усього подобаються оповідання «Тореадори з Васюківки», головні герої якого Ява та Павлуша – наші ровесники, які були кращими друзями, і завжди були разом у своїх витівках. Це і оповідання «Звук павутинки», в якому зображена незвичайна дружба хлопчика Льоньки і старого вченого Адама, і оповідання «Митькозавр із Юрківки або Химера лісового озера», в якому ведеться оповідь про цікаві канікули двох шкільних друзів – Митька і Сергія, які влітку пережили низку надзвичайних пригод. Усі ці герої дуже різні між собою, але всіх їх об’єднує те, що своїми вчинками та відношеннями до своїх друзів вони можуть стати для нас прикладом справжньої дружби. Крім того, головні герої цих творів, окрім Адама, наші ровесники і дуже схожі на нас
Як говориться:Словом можна вбити,так і дісно правда.Щире слово,якщо порівняти з ''гострим'',воно більш ніжне і ласкаве,приємне на дотик,а гостре слово,є грубим і чорствим.Порівняно з щирим словом-воно гріє як промінь,зігріває серце й душу.Щире слова хочеться обійняти й також відплвісти щирим,приємним словом.Хочеться подружитися з тим,хто говорить такі слова на самому ділі,а не як '' медом маже ''.Чорстве слово хочеться обійти стороною й почуваешь себе ображеним,наче з гострим нлжем у серці.Такими словами можно образити людину,скривдити,або навіть й убити.Треба слідкувати за тим,що говориш,не ображати інших і зігрівати їх щирими словами,а не убивати ножем у довіру людини...
"Давно це було. У селах під солом’яними стріхами стояли хатинки. Маленькі віконця, наче здивовані оченята, поглядали на рідні подвір’я. Жили в тих хатинках наші прадідусі та прабабусі. Жили собі у злагоді тихо, неквапливо, особливо взимку. Якось пізнім вечором йшов стежиною повз сільські подвір’я художник. Щойно випав сніг. Він скрипів під ногами, переливався срібно-голубими барвами під місячним сяйвом. Ураз художник уповільнив ходу й зупинився, вражений тишею та красою зимового вечора. Зупинився, прислухався, придивився. Побачив він «заквітчані» інесм дерева, хатинку під пухнастою шапкою снігу, з-під якої блимали гарячі вогники віконець. Замилувався. Помандрував його погляд за вогниками аж на самісіньку гору, де відпочивав стомлений роботою вітряк, і здалося йому, що хатинки танцюють повільний новорічний танок. Відчув художник мінливу тишу. Все затихло, не ворухнеться. Золотавий місяць гойдався, ніби наспівував пісеньку для зірочок: «Спи, моя зіронько, спи...». <span>Прийшов художник додому і намалював живописну картину чарівного сільського пейзажу." </span><span>(Елла Бєлкіна)</span>