Поліанна-цe головний гeрой твору Eлeонор Портeр Поліанна.
Назвали дівчинку таким імeнeм чeрeз тe що іі тітку звали Полі а матір Анна от і вийшло ім'я для дитини.
Поліанна житєрадісна дівчинка яка нeвміла сумувати .Вона навіть в самих прикрих ситуаціях знаходила щось позитивнe.Цe малe і радіснe дитя нeсло щастя усім навкруги,алe всі вважали бeзглуздим бути радісною вeсь час.
В кінці твору Поліанна потрапила в аварію.Всі думали що вона нe зможe ходити, алe вона всe таки пeрeмогда біль і почала ходити
Ця мала нeвгамовна дівчинка змусила всіх повірити у тe що счастя буває у всьому навіть у самиз прикриз ситуаціях！
Найвидатнішою пам'яткою літератури Київської Русі є «Слово о полку Ігоревім». Сюжетний зміст «Слова...» — змалювання походу князя Ігоря Святославовича проти половців 1185 року, що був одним з епізодів тривалої боротьби проти степових кочівників.
Про цей похід розповідають також і літописи, додаючи подробиці, яких бракує в поемі. Але, як справжній художній твір, «Слово о полку Ігоревім» вирізняється тим, що не просто розповідає про перебіг подій походу, а має чітку, продуману побудову, що дозволяє невідомому авторові передати головну ідею і висловити власне ставлення до фактів. Він обмірковує цю ідею ще у вступі, а пізніше відверто звертається до найсильніших володарів Руської землі із закликом об'єднатися.
Оборона Руської землі від половців була важливим завданням ХІ-ХП століть. Але вирішити його князі не змогли, і не тому, що їм бракувало хоробрості, а тому, що не було між ними узгодженості в діях. Доля князя Ігоря, центральної постаті «Слова...», є чудовою ілюстрацією цього твердження.
Каждьій
охотник
хочет
знать
где
сидит
фазан
Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря.
На палубі Негору бачили рідко. Цілісінький день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізно ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати.
Легше тобі на душі стане, як пісня до твого серця загляне. Найдорожча пісня, з якою мати мене колисала. Хто співає, той журбу проганяє. <span>Добре роби — добре й буде.</span>
