<span>Якби я потрапила на іншу планету , я б першим ділом подивилася , чи придатна для життя ця планета . Якщо так , то далі я б постаралася знайти ознаки життя. А якби я знайшла якісь рослини чи водні об'єкти , то привезла б зразки на землю. Якщо на цій планеті є сліди розумних живих істот , то постаралася б налагодити з ними контакт. Я б з'ясувала у них , чим вони харчуються , де живуть , який клімат на планеті і чи є на ній тварини . Коли я все це дізнаюся , то повернуся на землю і повідаю світу про цю планету . <span>Вчені б її досліджували і дали їй назву </span></span>
Найциннiша коштовнiсть на землi - це батьки, яки виростили и живуть тильки для тебе, усе роблять для тебе. Якби не було батькив, мы были бы беззахисни и довго не протримались на цьому свити. Вони завжди пидтримують и допомогають нам. Извини просто раскладки укр нет
Як говориться:Словом можна вбити,так і дісно правда.Щире слово,якщо порівняти з ''гострим'',воно більш ніжне і ласкаве,приємне на дотик,а гостре слово,є грубим і чорствим.Порівняно з щирим словом-воно гріє як промінь,зігріває серце й душу.Щире слова хочеться обійняти й також відплвісти щирим,приємним словом.Хочеться подружитися з тим,хто говорить такі слова на самому ділі,а не як '' медом маже ''.Чорстве слово хочеться обійти стороною й почуваешь себе ображеним,наче з гострим нлжем у серці.Такими словами можно образити людину,скривдити,або навіть й убити.Треба слідкувати за тим,що говориш,не ображати інших і зігрівати їх щирими словами,а не убивати ножем у довіру людини...
<span>Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:</span>Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество <span>
</span>