<span>На узбіччі лісу росли дві берізки. Одну звали Біленька, другу – Тоненька.</span><span> Кожного ранку Біленька прокидалася з першими променями сонця й старанно збирала росу. Тоненька в цей час спала.</span><span> - Невже тобі не потрібна водичка? – дивувалася Біленька.</span><span> - Чому ж, потрібна. Але для цього не обов’язково так рано вставати.</span><span> - Як це?</span><span> - А так: домовлюся з хмаринкою-дощинкою<span> </span>– вона мене й поллє.</span><span> Берізка з подивом дивилася на сусідку - дивна!</span><span> Якось раз вона запросила Тоненьку гілочками похитати.</span><span> - Приєднуйся! – гукнула.</span><span> - Не хочу, - відмовилася та. - Я сонячні ванни приймаю.</span><span> Біленька здивувалася:</span><span> - А що робитимеш, коли вітер нападе?</span><span> - Домовлюся.</span><span> Минали дні. Почалося спекотне літо. Біленька прокидалася разом з сонечком і досхочу пила крапельки роси. З кожним днем її крона ставала сильнішою, а гілочки гнучкішими.</span><span> Подруга ж спала до півдня й просила водичку в хмаринок. Її гілочки так і залишалися тоненькими й слабкими, та це не турбувало лінивицю. «Якщо потрібно буде щось - домовлюся», - думала вона.</span><span><span> </span>Аж раптом одного дня налетів Буревій.</span><span><span>-<span> </span></span>Допоможіть! – гукнула Тоненька до хмар.</span><span> Вітрисько поглянув на небо й розсміявся. Він, граючись, розігнав захисників берізки. </span><span> - Ну що, красуне, потанцюємо? – закружляв навколо дерева.</span><span> - Я не хочу, - заплакала берізка.</span><span> - А хто тебе питатиме? – зареготав вітер.</span><span> Він закрутив віти Тоненької, пригнув крону майже до землі, і, напевне, берізка б загинула, якби не Біленька.</span><span> - Агов, Буревію, - звернулася вона до вітру. – Ти завжди такий неввічливий?</span><span> - Хто тут пищить? – відірвався від Тоненької вітер.</span>– Це ти? – підлетів до Біленької. - Тобі що жити набридло?<span> - Я тебе не боюся, - відказала берізка.</span><span> У Буревія мову відняло.</span><span> - Ти хоча б знаєш, з ким розмовляєш?</span><span> - Знаю.</span><span> - Та я тобі!.. – і він почав крутити гілки Біленької.</span><span> Але не дарма берізка щодня гілочками хитала й<span> </span>крону вигинала. Як не старався вітер, а зламати білокоре дерево йому не вдалося.</span><span> - Я ще повернуся! – пригрозив Буревій і полетів геть.</span><span> А берізка розсміялася. Вона розправила гілочки й подивилася на сусідку:</span><span> - Ти як?</span><span> - Не дуже, - ледве промовила Тоненька. – Гілки поламані…</span><span> - Нічого, нові виростуть, - підбадьорила берізка.</span><span> - Правда?</span><span> - Авжеж! Але для цього потрібно рано вставати й багато працювати.</span><span> – Я згідна, - промовила Тоненька.</span>З тих пір минуло багато літ. Ще не один вітер прилітав побешкетувати, але все марно: у берізок жодна гілочка не зламалася! <span>
</span>
Національна література — література окремої нації, народу, якій притаманна власна національна специфіка, складова частина всесвітньої (світової) літератури.
<span>Евгений Гуцало в своих новеллах, повестях и романах описал много персонажей детей, которые очаровывают читателей неповторимостью характеров, чистотой своих ощущений и помыслов. В противоположность этой чистоте писатель разоблачает и недостатки в сердце и поведении некоторых героев, будто предлагая нам самим задуматься и дать им собственную оценку.</span>Непростые морально-этические проблемы поднимает Е. Гуцало в рассказе «Семья дикой утки». Мы знакомимся с его героями Тосей и Юрием и узнаем, что они успели уже несколько раз поссориться и помириться. Только это уже подсказывает нам, что у каждого из них — свой характер, своя позиция и свой взгляд на жизненные ситуации. Тося стремится дружить с Юрием: «Когда она была с Юрием, то казалось, что на нее падает волшебный свет его знаний, что она за некоторое время переселяется в тот мир, который возникает из его рассказов». Девочка описывается любознательной, искренней, она хочет познать мир, открыть для себя что-то новое.Юрий же, наоборот, берет от мира лишь то, что удовлетворяет его прихоти, он не понимает поведения девочки с чистой душой. Писатель осуждает самоуверенность мальчика («Меня никто не обманул еще и не обманет») и стремление вызвать зависть других. Мы убеждаемся, насколько морально разрушен внутренний мир Юрия. Это разрушение выливается в его поведение, когда он забрал из леса утят дикой утки и даже не подумал, что утята без матери могут погибнуть. Так оно и произошло. Дети перестали дружить с Юрием, но он не хочет признавать своей вины и притворяется, будто бы это «он не захотел с ними общаться».<span>Душа наполняется презрением к Юрию, но в конце произведения мы вдруг понимаем, что не все еще утрачено для него: «И пока ехал в машине, то только о том и думал: он бы позвал, но подошла ли бы она! И, переживая мучительный стыд, решил, что, наверное, не подошла б…»</span>
Поведінка і риси характеру героя:
а) непосидючий («…неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»)
б) сильний («…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…»);
в) відкритий («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»);
г) впертий («…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»);
д) стійкий («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»);
е) правдолюб («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»);
є) непримиренний до зрадництва; («Не любить також Федько й товаришів видавати»);
ж) спокусник («…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»);
з) шанобливий до батька («…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»);
и) спритний («Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»).
1.4. Значення образу Федька для сучасників.
2. Бесіда за питаннями для обговорення образу Федька
Яку характеристику подає автор Федьку на початку твору?
а) будівництво із піску; б) запускання змія.
Чи є у хлопця доброта? В чому вона виявляється?
Хто були батьки Федька? (Батько Іван — «типографчик», мати Іваниха — домогосподарка) Як їх характеризує В. Винниченко?
Охарактеризуйте його поведінку під час сварки з батьками.
За що батько давав гроші Федьку?
У зв’язку з чим Федько повсякчас отримував тумаків від батька?
Як автор характеризує свого героя? («Мужиченя, паршивець, одурілий хлопець, шибеник, мурло репане, нещастячко, сибіряка, халамидро, ідоляко, падлюко, люципере»)
