Я вильна людина так написано у закони,так написано у конституцийи Украіни мною не можна мониполювати нихто не може мене вбити бо це переслидуеться законом також я не раб бо рабство заборонено тому уси люди вильни!
– Одарка — його жінка, вона забражена, як рішуча, цілеспрямована, трохи сварлива жінка.
– Уляна — їх донька, характер рішучий, може усе сказати у лице.
– Олексій — кріпак, коваль, він показаний драматургом як ідеальний образ парубка: працьовитий, вірний, глибоко моральний.
– Павло Кандзюба — обиватель з-під Харкова, батько Стецька, дуже багатий. Характер майже як у сина.
– Стецько — його син, вінзображений, як справжній нахабний дурник, якому начхати на інших.
– Осип Скорик — відставний солдат, веселий, трохи самотній, дядько Олексія.
Боги-це створіння, які мають емоції, недоліки, проблемы, негаразди. Чи їх можна назвати ідеальними? Думаю, ні. Якщо вони не ідеальні, то, можливо, і вони страждають від несправедливості, любові та інших людських проблем.
Тобто якщо божок-не ідеальний, то любов, це те, що настигне його безперечно.
Мої коломийки! Емір Рибак.
Ці коломийки вас вітають,
Настрій, та радість несуть!
Гумор, жарти – вони мають,
В нас вони не пропадуть!
Коломийки, мої коломийки,
Від вас добре бажання настане!
Заспіваймо їх всі, і гуцули, і бойки,
Нехай тоді наша відрада росте!
З репом я вже попрощався,
Другі – хай його складуть!
З ритмом, римою, уладнався,
Хай ці строки бадьорість дають!
Ой, співали дівчиноньки,
Зачаровані чудним лісом,
Де літали білі голубоньки,
Приручені старим бісом.
Люди гроші заробляли –
Різали смереки, граби, дуби.
Це річкам стало не до вподоби –
Людей повінню вони прокляли!
І тим хто гроші крав,
На дорогах, дамбах, мостах,
Без сорому, поправши – страх,
То Бог повінь за це послав!
Чимало людей буйно поплатились,
Не Богу – долару, гривні молились!
Гой – я, на високій полонині,
Білі вівці – пасуться по плаю!
І весілля, як не буде нині,
То з дівчатами, я ще погуляю!
Ой, сидів орел на косогорі,
Мені з милою жарко у полі!
Той орел в'є гніздо на горі,
Я ж кохаю милу в стодолі!
Сонце піднялося високо,
На небі хмар не має ніде!
Що за чоловіка там видно?
То Гнат косити вже йде!
Ой і людяний наш Гнат,
Покоси ранкові ще не стоять!
Випити чарку, на це він мастак,
Очі від цього так і блищать!
Обіцянки любить роздавати,
Що не виштовхнеш із хати!
І загадку легше відгадати,
Чим із Гнатом справи мати!
Скромний Гнат, неначе гість,
Хоч тепер і релігійний піст,
В комірчині шмат сала їсть,
Батько взнає – видере хвіст!
І хто взнає цього Гната,
Не беріть у друзі цього брата!
Дмитро добре носом чує,
Що на кухні там шкварчить,
Ще здалеку – він почує,
І на шкварки – прибіжить!
От і сонце сходить, і палить,
Гриць – досі горілиць лежить,
Галя милому варенички варить,
Він за дзиґарем не стежить!
Чує чоловік – кукурудза тріщить,
Там хтось – смагліє горілиць,
І на сонці – кумів зад блистить,
Ой, поб'є їх добре – зараз Гриць!
От йшов Гриць – з вечорниць,
Чує, хтось стогне, щось скрипить!
Ці звуки було чути з теплиць,
Кум кумі прийшов розсаду полить!
Кума – кума так вдома чекала,
Все їсти, ще й пити наладнала,
І диванчик вчасно розіслала,
Що старий проснеться – не знала!
Ой, лишенько, що то гуркотить,
Разом з відрами униз летить,
Хто – то кума з ґанку котить,
Той – ногами хутко тупотить!
В лісі довго ми гриби збирали,
Скрізь – під всякими кущами,
І кожний гриб руками брали,
Дівчата – не ходіть самі корчами!
На весіллі я так танцювала,
Що втоми назавше не знала!
Із Москви я нині завітала,
Мати хоче поміч, я баю – устала!
Я до кума нині – не ходила,
Най би його трасті взяла!
Вареники – милому варила,
Бо з кумом гріх би зробила!
Коломийки що появились у мене,
Співають не тільки у Львові
Який будували із нами вірмени,
<span>Бо їх співають – на рідній мові!</span>
