Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки ”Єще Польска нє зґінела”, яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання).
Яскравий зразок революційно-патріотичної лірики, вірш “Гімн” входить до збірки І. Франка “З вершин і низин”. Літературний рід твору – громадянська лірика.
Ідея вірша – боротьба за своє майбутнє й непохитна віра в перемогу.
Віршовий розмір: чотиристопний хорей.
Римування: суміжне.
Наскрізним образом вірша є “вічний революціонер”, який утілює могутність народу й закликає “не ридать, а добувать, / Хоч синам, як не собi, / Кращу долю в боротьбi”.
Вiчний революцйонер —
Дух, що тiло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Вiн живе, вiн ще не вмер.
Нi попiвськiї тортури, анафора;символи
Нi тюремнi царськi мури,
Анi вiйська муштрованi,
Ні гармати лаштованi,
Нi шпiонське ремесло
В грiб його ще не звело.
Вiн не вмер, вiн ще живе!
Хоч вiд тисяч лiт родився,
Та аж вчора розповився
I о власнiй силi йде. анафора
I простується, мiцнiє,
I спiшить туди, де днiє;
Словом сильним, мов трубою епітет + порівняння
Мiлiони зве з собою,- анафора
Мiлiони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрiзь:
По курних хатах мужицьких, анафора
По верстатах ремiсницьких,
По мiсцях недолi й слiз.
I де тiльки вiн роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувать,
Хоч синам, як не собi,
Кращу долю в боротьбi.
Вiчний революцйонер — метафора
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пiтьмi поля.
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна, метафора
Покотиласялавина, метафора
I де в свiтi тая сила,
Щоб в бiгу її спинила, анафора
Щоб згасила, мов огень, порівняння
Розвидняющийся день? метафора + риторичне питання
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі
кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент,
бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди
стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно
прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою.
Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять
невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з
книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як
виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки,
про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен
письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь,
зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не
вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння,
дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також
не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо
сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі
писати на папері.
