Людина народилася аби захищати навколишній світ,оберігати різноманітні види птахів,рослин,тварин.Вона може ходити,стрибати,бігати,але не може одного-літати.У мене є велика мрія-навчитися літати.Я гадаю,що незабаром люди навчаться цього.Як би у мене були крила,яб облетіла увесь світ,почала подорожувати,знайомитися з новими людьми з інших країн.Напевно,кожна людина має мрію мати крила.І ця мрія обов'язково здійсниться!
<span>Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:</span>Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество <span>
</span>
Максим Рильський описує красу нашої природи ніби каже про рідну неньку.Його вірші та твори заворожують,адже мають патріотичний та войовниий настрій.Письменник дуже любить і поважає природу і тому пише про неї захопливо та вразливо.Бо і справді наша природа має чудове забарвлення.Тому Рильський хое передани ніжність,любов,чудесність нашої природи у такий спосіб-поезія.
У тому, що українська пісня несе у собі всю ніжність і любов до рідного краю, до своєї Батьківщини. З покон віків в ній зберігається історія нашого народу. Пісні завжди прославляли подвиги наших козаків, прагнення до волі і любов до України.
П.С. не з нету
У нас стоїть питання" Чи можу я ризикнути життям щоб виправити помилки інших?"
Так, звичайно Ви можете це зробити.
Але для чого Вам це потрібно. Якщо Ви на 100% впевнені, що цю помилку треба виправляти, подумайте, а що скаже цей самий, який допустив помилку. Якщо я не помиляюся, Ви хочете щось виправити після помилки саме близького або дорогого для Вас людини? А чи впевнені Ви що він скаже "Дякуємо" і не відвернеться від Вас після цього? Ми, люди, в більшості своїй, зазвичай свої помилки ненавидимо і не любимо про них згадувати. І вже тим більше ми терпіти не можемо ніяких рятівників, вибачте на слові "витирати за нас попу" і виправляють наші власні ляпи. Адже кожен з нас вважає, що досягнувши певного віку, він (вона) має право на будь-які помилки в житті, будь-яким спробам, претензії, нехай і невдалі спроби в чомусь.
Можливо буде краще залишити вчинила помилку, він сам згодом зрозуміє і якраз пам'ять стане гіршим покаранням. А якщо чужу помилку виправлять інші - людина залишиться "в дитячому садку" і ніколи нічого не зрозуміє і не навчитися відповідати за свої вчинки.
