Дружба – найцінніший скарб
Коли я читала книжки «Тореадори з Васюківки», «Митькозавр з Юрківки» та «Звук павутинки» мене найбільше вразили відносини головних героїв цих творів. Між ними є дещо спільне. Можливо це вміння дружити.
<span>Найвеселіша </span>книга це «Тореадори з Васюківки» В. Нестайка. Гарні друзі Ява Рень та Павлуша Завгородній вигадують цікаві справи для себе та оточуючих.
Все що вони накоїли, вони роблять разом і покарання отримують також разом. Вони «хлопці з фантазією». «Смілива» ідея викопати метро під свинарником зі станціями «Клуня» та «Крива груша» була знешкоджена дідом Салимоном. Хлопці підтримують та турбуються один про одного. Коли в старій криниці вони знайшли собі нового товариша Собакевича, то Ява забороняє Павлуші спускатися до криниці, бо той недавно хворів на ангіну. Решта веселих пригод хлопців тільки підкріпляють дружні відносини хлопців.
Повість Я.Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» також про веселі пригоди двох приятелів Митька Омельчука та Сергійка Стеценка. Хлопці проводять веселе літо у селі шукаючи монстра у лісі біля озера. Спільна справа хлопців не тільки більше їх здружила, але й дала їм можливість дізнатися багато цікавого зі світу зоології. Друзі пережили разом багато захопливих подій та пригод. Їм навіть довелося рятувати «потопаючого». Все це показало, що вони не тільки вміють дружити, але й можуть турбуватися та вибачати товариша.
Головний герой повісті В.Близнюка «Звук павутинки» хлопчик Льончик – підліток з чутливою душею. У хлопчини буйна уява. Він вміє бачити те, що не бачать та не чують інші люди. Хлопчик живе у селі, де немає його однолітків. Тому він з задоволенням товаришує зі студентом Адамом та уявною подругою Ніною. Хлопчині стає сумно коли помирає від променевої хвороби Адам і з настанням осені разом з журавлиним ключем зникає Ніна. В цьому творі автор ніби просить нас не забувати яскраві фантазії нашого дитинства та цінувати найбільший скарб нашого життя – дружбу.
Всі три повісті об’єднує вміння героїв товаришувати та цінувати своїх друзів дитинства.
Ну незнаю думю саша и сiроманец будут неразлучны и у них будут еше много пригод
Іван Сила виріс серед чудової карпатської природи у великій родині. Батько вирядив хлопця з дому, бо не міг прогодувати малолітнього богатиря, адже той їв за чотирьох. Шукаючи долі в місті, Іван ще з перших самостійних кроків зазнав неприємних пригод: у поїзді «легенько потряс» нахабу, синка начальника, заступився за Міху Голого, вокзального злодюжку, у місті знехотя переміг у вуличному бою знаного бійця. Звичайно ж, такий хлопчина не міг не звернути на себе увагу тренера Брякуса, який запросив хлопця до себе і вмовив тренуватися. Брякус заборонив горянину за копійки тягати мішки на вокзалі, давав хлопцеві гроші, тренував, щоб той не зашкодив здоров’ю, виховував у ньому риси майбутнього чемпіона. Загибель тренера вразила Івана, адже хлопець знову залишився сам на сам із життям у великому місті, яке він не розумів. Чесний, відкритий, благородний, Іван ще не раз потрапляв у халепи, але завжди знаходив достойний вихід із найскладніших ситуацій. Автор не погрішив проти закону жанру, адже в казках завжди перемагає добро і благородство.
Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. Щоправда, трактувалася за різних часів вона по-різному, і це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. І.. Нечуй-Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім’я» порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму. Щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. Та й нового й волі хотілось у всьому. Сім’я Кайдашів з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити за нових умов, умов пореформеного села початку другої половини XIX століття. Письменник створив реалістичні образи двох поколінь Кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. Старі Кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. Своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей Кайдашів.
Хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій і світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. Взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. А Омелько Кайдаш і його дружина Маруся весь вік робили те, що синам і невісткам наказували, що й призвело до ненависті в родині. Це дуже важлива проблема між дітьми і батьками.
Я вважаю, що ані старим, ані молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за законом взаємоповаги. Бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. У родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. Мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі «кайдашсві звички».
Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не лише бажання, а й необхідність для людини. Щастя — в коханні. Це завжди хвилювало та хвилює багатьох письменників. Проблему кохання і сімейного щастя у повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Невицький змалював дуже яскраво. Варто лише порівняти закохані пари: Карно — Мотря та Лаврін — Мелашка.
Хоча Карно й Лаврін зросли в одній родині, але ще замолоду у братів були різні характери й смаки, зокрема й у розумінні кохання. Брати по-різному й мріють про одруження. «Я люблю, — сказав Карпо, — щоб дівчина була трохи криклива, щоб мала серце з перцем». Саме з такою дочкою багача Довбиша він і одружується. Та й сам Карно був грубуватим, черствим парубком. Карно й Мотря кохають одне одного. Але щастя для них перш за все полягає у накопиченні багатства: мати власну хату, чимале поле, якнайбільше худоби. Обом їм властиве бажання розбагатіти за всяку ціну, причому якнайшвидше. Кохання їх позбавлює романтизму, поетичності, бо на перший план виступають матеріальні розрахунки. А щоденна гризня у домі Кайдашів ще більше заглушує у них родинні почуття. Карно — гарний чоловік і добрий батько. Він обороняє свою жінку від прискіпливих батьків, любить своїх дітей. У характері його переплітається грубість і ніжність, душевна доброта й черствість. До пари йому і його дружина Мотря. Але своєю сварливістю, егоїзмом і зневагою до інших людей вона набагато перевершила навіть сво чоловіка.
Карпо й Мотря і дітей своїх виховують у ненависті до бабусі й діння матері невісткою не змогли затьмарити чистоти й ніжно