<span><span>Цвет весны<span>На дворе стоит весна!
После зимней лютой стужи
Просыпается от сна
Вся природа. Даже лужи
Не покроет лед за ночь,
Гонит солнце зиму прочь!
Набухают соком почки,
И зеленые листочки
Скоро в струях ветерка
Заиграют! А пока
Цвета солнца у реки
Появились огоньки!
Все! Закончились морозы!
Распускаются мимозы!
</span></span><span>Весенний дождь<span>Пьет и луг, и дол.
Пьют леса, поля.
Где весною дождь прошел
Зелена земля.
За неделю-две
Лопаются почки,
И лежат потом в траве
Их липкие сорочки.
Птицы гнезда вьют,
Радуясь друг другу,
Оглашая там и тут
Песнями округу.
Без дождя бы нам
Не увидеть снова
Ни проросшего зерна,
Ни цветка лесного,
Ни смешных птенцов,
До поры бессильных,
Ни баранов, ни коров
На лугах обильных.
Что бы ел весной
Каждый зверь и птица,
Если б ливень проливной
Вдруг не смог пролиться?
Мы бы не нашли
Мох возле калитки,
И для нас бы не цвели
В поле маргаритки.
Лишь песок сухой
Был бы под ногами,
Если б ливень проливной
Не прошел над нами.
</span></span><span>Апрель<span>Верба, верба, верба,
Верба зацвела.
Это значит, — верно,
Что весна пришла.
Это значит — верно,
Что зиме конец.
Самый, самый первый
Засвистел скворец.
Засвистел в скворечне:
Ну, теперь я здешний.
Но весне не верьте,
Слышен ветра свист.
Ветер, ветер, ветер
По дорогам вертит
Прошлогодний лист.
Все апрелю шутки!
Сельский детский сад
Утром скинул шубки,
В полдень — снегопад.
Но не так уж скверно
Обстоят дела,
Если верба, верба
Верба зацвела.
</span></span></span>
Ямб — у силабо-тонічному віршуванні, поширеному в українській поезії, це двоскладова стопа із наголосом на другому складі (˘ /). У метричному (античному) віршуванні — це двоскладова стопа, що має короткий і довгий склад (˘ ¯).
<span>Яких іще зазнаю кар?Якими нетрями ітимуШляхами з Риму і до КримуПід ґвалт і кпини яничар? (І. Світличний).</span>
Хоре́й, — в античному віршуванні — триморна двоскладова стопа з першим довгим і другим коротким складами.
<span>Тихо. Зорі потопаютьВ океані хмар і ночі,Понад хвилі грім гуркоче,<span>По каютах скрізь дрімають </span></span>
Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля. Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів. Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях. Проблематика «Тополя»: • вірність і зрада; • кохання щире і без почуттів; • батьки і діти. Художні засоби «Тополя» Метафори: «вітер виє, гуляє..», «море синіє», «серце ниє», «лихо… зострінеться», «серце знає», «личко червоніє», «брови полиняють», «серденько мліло», «чуло серце недоленьку», «серденько б’ється», «чорнобрива сохла», «стань місяць серед неба». Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «сонце світить — як ворог сміється», «сохне…, як квіточка», «пішла стара, мов каламар», «полетіла, мов на крилах». Повтори: «одна, одна…», «…пала, пала, стала…», «плавай, плавай, лебедонько». Епітети: «біле личко», «карі оченята», «щира правда». Звертання: «Легше, мамо, в труні лежати», «Бабусенько, голубонько, серце моє, ненько», «Зроби, моя пташко!». «Добре, доню…», «Спасибі, бабусю», «Плавай, плавай, лебедонько!», «Скажи, моє серце!», «Мамо моя!.. доле моя!», «Боже милий, боже!», «Подивися, тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько!..», «Не знайте, дівчата!», «Бо не довго, чорнобриві!»
Я пам'ятаю,як я подивилась фільм "Паперові Міста" та закохалась у цей фільм! Після цього мені захотілось прочитати його . Одразу як я купила цю книгу,то зрозуміла,що це найкраще,що я тільки могла читати! У цієй книзі йде розповідь про хлопчика та дівчинку,яки жили по сусідству та вчилися в однієй школі,але ніяк не могли спілкуватися,бо хлопчина соромився підійти до неї, а далі відбувається щось насправді заворожуєче! Я усім раджу прочитати цю книгу.