У меня были очень сильные чувства после прочтения этого рассказа.То какая Украина была несчастна действительно заставляет задуматься.Постоянные споры между простыми казаками и старшиной,городовыми казаками и запорожцами.Идея этого рассказа это соединение народа Украины.
Будь-хто з нас розуміє, наскільки жахливою є доля сироти, адже поряд немає найрідніших — мами і тата. Не зміг обійти цієї теми у своїх творах і Т. Г. Шевченко.Про сирітську долю йдеться у багатьох творах Тараса Григоровича Шевченка. Він і сам рано залишився сиротою.
Так, у вірші «На Великдень, на соломі...» протиставляється життя сироти та дітей, у яких є батьки. Тут він зображує розмову дітей, які хваляться між собою подарунками. Кожна дитинка має обновку: комусь мати курила стрічечку, комусь батько справив чобітки або свитинку. Але серед дітей були сирітка,яка сумно гадає, чим їй похвалитись. І ось вона хвалилася: «А я в попа обідала». Більшої радості ця сирітка не знає. Сумно стає від цих слів.
<span> Майстерно Тарас Шевченко виливає смуток і біль, який пережив сам, і змушує це пережити читача.
</span><span> Увесь вірш пройнятий співчуттям до дівчинки. Недарма автор вживає такі ніжні та ласкаві слова: сирітка, сиріточка. На жаль, сирітська доля була важкою не тільки за часів Тараса Шевченка, а й зараз.
</span> Хочеться, щоб у кожної дитини були батьки та ніхто не зазнав гіркої сирітської долі.
<span>Цілісінький день, до темряви, ходити по колу, топтати власні сліди — в цім було щось принизливе.
</span><span>Супроти вітру довго не пробіжиш, і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки.
</span><span>До того ж краще тягти, не очікуючи на батіг, ніж ковтати принизливе підстьобування.
</span><span>Взагалі, він ніколи не розумів обмеженості деяких коней, котрі прагнуть на кожнім кроці суперечити, огризатися, показувати свій характер. Ніби цим чогось досягнеш, крім батога.
</span>А справді, кому й що доведеш? Тільки собі гірше зробиш. Краще вже й надалі прикидатися сіреньким та покірненьким.
Відповідь:
Тара́с Бу́льба — вигаданий образ, головний герой повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба»; козацький ватажок, полковник Війська Запорозького.
Одружений. Батько Остапа і Андрія. Вбив свого молодшого сина Андрія з педагогічних мотивів, судячи з опису місцевості, в с. Слобода-Яришівська[джерело?]. Ненависник «ляхів» і «бусурманів». Захисник України від татарських навал та незаконних купецьких операцій на українській території. Оборонець козацького населення від пропольських олігархів українського походження. Учасник невдалої військової кампанії під Дубно на Волині. Через власну необачність спалений ворогами (це могло статися 1638 року під час повстання Гуні та Остряниці. Судячи з опису місцевості, який подає Гоголь, Тарас Бульба загинув поблизу замку у місті Жванець Хмельницької області.
Пояснення:
