Цей вислів став уже крилатим. Особливо щодо української пісні, бо українців у світі знають як співучий народ. Пісня супроводжує людину все життя: від народження й до самої берізки (так каже моя бабуся). Мама мені співала колискових пісень, а потім, коли я трохи підріс, вона вчила мане гарно говорити і ми з нею разом співали коротенькі дитячі пісеньки, особливо мені подобалася пісенька "Котку, котку рябку, викопай нам грядку".
У піснях народ ніби записав усю історію, тому є пісні історичні, є побутові, чумацькі, є обрядові пісні та безліч дитячих пісеньок. А у нас на книжковій полиці стоїть дуже цікава книжка "Історія України в народних піснях", там можна прочитати про все: і про Богдана Хмельницького, і про лицарів, що боронили землю від ворогів, і про героїчну Марусю Богуславку, яка визволила бранців із полону.
Українці — народ жартівливий, тому в збірниках пісень можна знайти безліч жартівливих пісень. І радість, і смуток, і душевні переживання народ вилив у пісню. Тож справді, пісня — душа народу.
Цитатна характеристика Айвенго з роману "Айвенго".
"Наскільки це можна побачити по людині, закутій у крицю, новий шукач удачі мав зріст не дуже й вищий від середнього й скоріше струнку, ніж дебелу статуру. Його крицевий обладунок був щедро оздоблений золотим карбуванням, герб на щиті зображував молодого дубка, вирваного з корінням, з іспанським словом ″Desdichado″, що означає ″Позбавлений спадку. Він сидів на чудовому вороному коні. Умілість, із якою він правив конем, і юнацька грація, видна в його руках, здобули йому прихильність глядачів″.
″Коли шолома скинули, всі побачили вродливе, засмагле на сонці обличчя юнака років25 під кучмою густих, коротких білявих кучерів″.
Айвенго очима героїв роману:
Ісаак: ″Він добрий юнак і дотримується визначеного терміну і повертає позичене. Він допомагає ізраїльтянинові″(добрий юнак)
Седрік Сакс: ″Та ні - той син, що не послухався мене, більш мені не син, і я не клопочуся його долею... ″(неслухняний син)
Ровена: ″Айвенго прийме будь-який виклик до чесного бою...″, ″Дарую тобі, пане лицарю, цей вінець як нагороду за звитягу цього дня. І ніколи ще вінець лицарства не увінчував гіднішого чола!″.
Де Брасі: ″Не думав, що серед чотирьох морів, які омивають Британію, знайшовся б такий боєць, що міг би подужати за один день п′ять лицарів″.
Принц Джон: ″Присягаюсь сяйвом від чола Пресвятої Діви, цей лицар позбавлений не тільки спадщини, а й чемності, коли він хоче з′явитися перед нами, не відкриши обличчя″.(людина, позбавлена чемності)
Ватаг розбійників: ″Хіба він не так само бідний і позбавлений спадщини, як ми? Хіба він не дав часу Фрон-де-Бефові та Мальвуазенові, як і ми б дали, якби змогли? Хіба він не ворог Бріанові де Буагільберові? Він надто схожий на нас, аби мати його за здобич: адже собаки не гризуться з собаками там, де вистачає вовків та лисиць″.
У кожної людини дуже багато справ. І якщо вона не виконала її вчасно, то втратила свій дорогоцінний час. А часом треба дорожити. Тому що на наступний день справ буде ще більше. І їй буде шкода втраченого часу. А згаяний час вже не можна повернути. Наприклад я,використовую кожну вільну хвилину з користю і намагаюся не відкладати роботу на завтра.
Скажи, будь ласка, автора)
Найвищої емоційної напруги сповнений в оповіданні епізод незвичайної смерті мужніх дідів. Платон і Савка гинуть, потопивши посеред Десни свій човен, вщерть наповнений фашистами. Ця драматична сцена теж працює на основну ідею твору. Адже героїчний вчинок дідів — це приклад мужності та відваги для відступаючих бійців, це переконливе підтвердження істинності та щирості їхньої науки. Образи дідусів Платона і Савки у творі символізують невмирущий героїчний дух рідного народу. Невипадково для цієї ситуації письменник-романтик обрав саме « крайню» вікову категорію — старість. Вона якраз увиразнює кращі народні риси: глибоку мудрість, зневагу до смерті, сміливість, здатність до самопожертви в боротьбі з ворогом.
