Відважний,справедливий,мужній,чесний,кмітливий
У повісті «Дорогою ціною» М. Коцюбинський розповідає історію кохання двох молодих людей: Остапа і Соломії. Їхня трагедія полягала у тому, що вони були кріпаками і не мали права вибору. Саме тому Соломію видали заміж за іншого, хоча кохала вона довгий час саме Остапа і життя своє пов’язати хотіла, звичайно ж, з ним. Це кохання було гірким, тому що не мало права на існування. Але коли Остап вирішує втекти на волю за Дунай, Соломія тікає з ним. Вона усвідомлює, чим їм це загрожує, яке покарання очікує на них, якщо їх впіймають. Але це не зупиняє дівчину. Заради коханого вона ладна на все. Соломія не може жити без нього, адже, як каже сама, з Остапом зникне сенс її життя. Саме кохання допомогло Остапові і Соломії пережити ті складні часи, коли вони переховувалися у очереті, коли Остап був тяжко поранений. Саме любов Соломії не дала йому померти. На мою думку, сьогодні рідко зустрінеш таку самопожертву: Соломія не покинула пораненого хлопця, хоча розуміла, що їх можуть наздогнати або знайти переслідувачі, вона намагалася йому допомогти будь-яким чином… Соломія піклувалася про коханого, шукала їжу і воду, шукала шляхи порятунку… Вона, слабка дівчина, виявилася сильною морально, її кохання зробило такою… Та найбільше мене вразило те, як Соломія визволяла Остапа від турків. Дівчина чудово розуміла, на яку небезпеку себе наражає, але це не зупинило її. Вона ладна була віддати своє життя заради життя коханого. І, на жаль, так і сталося: Соломія загинула, рятуючи Остапа. Але останньою її думкою було не шкодування за тим, що вона тоне, а жаль через те, що вони з Іваном не змогли допомогти Остапові… Хоча тут вона помилилася – Остапа вони звільнили. Ціною власних життів. Саме це і означає «кохати» – не шкодувати свого життя задля близької людини, і не бачити в цьому нічого незвичайного… Остап залишився жити. Він отримав жадану волю. Та чи радів він їй? До старості згадував Остап Соломію, жив сам, адже : «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…». Ціною життя коханої отримав Остап волю, і тому вона вже е зробила його щасливим. Я вірю у кохання, адже це, дійсно, найкраще почуття, яке може відчувати людина. І якщо кохання справжнє, то людина ладна пожертвувати власним життям заради щастя коханого чи коханої, як це зробила Соломія.
Роль поета в житті народу досить високі. Адже поезія, яку він пише глибоко впливає на людське серце, думки й почуття. Звичайне авторське слово може ранити до глибини душі, а може піднести на 7 небо від щастя! Так у творі "Давня казка" звичайне <span>гарне, правдиве поетичне слово допомогло графові полонити серце коханої, здобути вороже місто, розбагатіти, але й воно ж привело й до повстання, непокори пригноблених селян.</span>
Максим
Рильський: “Молюсь і вірю...”, “Коли усе в тумані життєвому…”,
“Солодкий світ!..”, “Запахла осінь в’ялим тютюном…”, «Яблука доспіли…»,
«Мова»
Різногранний творчий шлях. Приналежність до групи київських
“неокласиків”. Їхнє творче кредо, орієнтація на традицію, класичну форму
вірша. Філософічність, афористичність лірики поета, “прозорість” її
форми.
Мотиви пошуків душевної рівноваги, краси в житті та в душі, вітаїзм,
сповідальність. Проблема прекрасного в поезії М.Рильського періоду
«третього цвітіння» («Троянди й виноград»). Рідна мова – духовне
багатство людини («Мова»).
У повісті «Тарас Бульба» Гоголь створив різні образи запорізьких козаків. Велику увагу він приділив синам Тараса, Остапу та Андрію. І зовсім трохи написав про їхню матір.
У творі ми вперше зустрічаємося з матір'ю, коли вона зустрічає своїх синів. «...бліда, худорлява і добра мати їх, стояла біля порога і не встигла ще обійняти ненаглядних дітей своїх».
Серед сильних героїв повісті ми побачили слабку, маленьку жінку, яка любить своїх дітей і з повагою ставиться до свого чоловіка. Коли Тарас запитав у молодшого, чому він його не б'є, мати сказала: «..І прийде ж тобі в голову отаке, що б дитя рідне било батька.»
Вона дуже переживала, що вони так мало будуть вдома. "... і мені не вдасться наглядітися на них.» Вона всю ніч не спала, дивилася на дітей своїх і не могла надивитись. «Сини мої, сини мої милі! Що буде з вами? Що чекає на вас?..»
Хоча у неї був чоловік і два сини, вона була одинока: дітей вона бачила рідко, а Тараса «... в рік два – три дні, і потім кілька літ про нього не бувало слуху.» У молодості вона терпіла від Тараса образи і навіть він її бив, напевно вона була дуже красива, але швидко постаріла. Всю ніч мати сподівалася, що поїздка відкладеться, і її діти поживуть вдома. Але цього не сталося. «Бідна старенька, позбавлена останньої надії, понуро попленталася в хату.»
Перед від'їздом Тарас попросив матір благословити синів. «Мати, слабка, як мати, обняла їх, вийняла два невеликі ікони, одягла їм, ридаючи, на шию...Не забувайте, синки, мать вашу... пришліть хоч вісточку про себе...»Коли Тарас з Остапом і Андрієм їхали, вона вибігла за ними за ворота, як би знала, що більше ніколи не побачить їх.
В образі матері Остапа та Андрія Гоголь показав усіх жінок Запоріжжя того суворого часу.
