Народився 5 грудня 1931 р.в селі Шилівка,Зінський район а помер 6 березня 1980 р.в київі
Оповідь А. Дімарова про «блакитну дитину» починається з
притчі про чарівний місток пам’яті. Письменник використовує цю метафору для
того, щоб у своєму оповіданні перенестись у власне дитинство. Він опиняється по
той бік містка, де знаходяться прожиті письменником роки. «І доки не щез
місточок моєї пам'яті, буду ходити по ньому, хоча б він став такий вузенький,
як лезо ножа».
На жаль, невблаганний час віддаляє автора від нього
самого, від тих часів, коли письменник був дитиною.
Отже, із дорослого життя А. Дімаров перекидає місток пам’яті
у власне дитинство, яке припало на роки Великої Вітчизняної війни і повоєнні
роки. Письменник переходить цей місток і знову опиняється у дитинстві – поряд з
рідною мамою, улюбленим молодшим братом і найкращими друзями.
Статків у родині Толика не було. Мама була вчителькою з
невеликою зарплатою. Але у будинку хлопчика була дуже цінна річ – етажерка з
зошитами і цікавими книжками. Хлопчик дуже любив читати, він навіть отримав
двійку через те, що на уроці математики читав «Тараса Бульбу» і при цьому
уявляв себе навіть не сміливим козаком, а середньовічним лицарем.
Не зважаючи на небезпеку, Толик разом з хлопцями полюбляв
кататися на крижинах, що відкололися. А усі літні канікули хлопчик проводив на
річці поряд з селом – він купався, ловив рибу та раків, засмагав на сонці. На мій
погляд, люди, які виросли на природі, які провели своє дитинство на берегах
чистих і прозорих річок, ніяк не можуть бути злими, похмурими і ворожими до
інших.
Особливо мене найбільш усього вразив епізод, коли Толик
зі своїм нерозлучним приятелем Ваньком вирішив налякати дівчат і узяв до рота
жабеня. А коли з’явився завуч, хлопчик випадково проковтнув його. А потім ще
довго прислухався до того, чи не стрибає це жабеня у нього в животі. Як то
кажуть – і сміх, і гріх.
Взагалі, головний герой оповідання А. Дімарова далеко не «блакитна
дитина», далеко не янгол. Це досить незвичайний хлопець, у дитячому житті якого
було дуже багато веселих і не дуже пригод. Звісно, яким би не був у дитинстві
А. Дімаров, він краще за всіх міг зрозуміти свого сина. Адже за бешкетами і
розвагами у своєму дитинстві Толик помічав досить важливі у житті речі і вмів
їх цінувати. Це і уміння товаришувати так мріяти, і почуття гумору, і відчуття
краси природи, і прагнення до справедливості та добра, і відповідальність за
слабших і молодши
Ответ:Санько: єдина дитина у родині. Матір його пестить, дуже хвилюється та опікає. Це мрійливий хлопчик, який багато фантазує. Він досить спокійний, розсудливий. Санько має хист до ворожіння, подумки навіюючи власні бажання іншій людині.
Грицько: сирота, який по черзі живе у різних людей та допомагає їм по господарству. Дуже активний та жвавий хлопчик, який не може всидіти на місці. Гриць ніколи не дасть себе обманути, адже він дуже уважний до людей та має зіркі очі.
Объяснение:
Син письменника поводиться в школi як звичайний пiдлiток — бешкетує, отримує iнодi не зовсiм гарнi оцiнки. А вдома на нього чекає виховна робота...
Цю роботу провадять: батько-письменник, мама i бабуся-вчителька. Власне, саме пiд час цих «виховних» годин i виникає образ «блакитноï дитини». Ось як це вiдбувалось:
(...),- Твiй татусь, коли був отаким, як ти, нiколи не балувався.
- I приносив додому вiдмiннi оцiнки! — додає дружина.
- Усi вчителi не могли ним нахвалитися...
- Бо вiн не був хулiганом!..
- Вiн спокiйно сидiв на уроках...
- I не завдавав учителям жодних прикрощiв...
Мiй син усе нижче клонить голову. Блакитна дитина, викликана прямо з небес бабусею та мамою, пурхає над моєю головою, вимахуючи снiжно-бiлими крильцями, сяє рожевими щiчками i докiрливо дивиться на забiяку повними всiх на свiтi чеснот голубими очима. (...) Весь той день, до пiзньоï ночi, не давала менi спокою блакитна дитина.
I я врештi-решт зрозумiв, що не спекаюсь ïï, поки не розповiм усiєï правди.
Усiєï до кiнця.
Отже, про блакитну дитину. (...)
Тема:шанобливе ставлення до України.
Ідея: любов до рідної земли.
Жанр:пейзажна лірика.
Основна думка:залюбленість у природу,радісно-тремтливе ставлення до неї,органічно поєднується з любов'ю до рідного краю-України.
Худ.засоби:
Метафори-блакить душу обвіяла,душа сонця намріяла,хвилюють поля...
Порівняння-струмок як стрічечка,метелик мов свічечка...