Тема: Лише ті люди котрі вміють мріяти і фантазувати можуть побачити чари і відкрити для себе світ фантастичного і цікавого. Ідея: Лише чемні і добрі діти гідні справжніх чудес і магії.
ЖІНОЧІ ОБРАЗИ. У романі «Айвенго» В. Скотт відтворює англійську дійсність часів середньовіччя, часів лицарських турнірів і подвигів на честь прекрасних дам. Проте частіше мужнім воїнам доводилося боротися не за честь жінок, а за гроші та владу. Ровена виходить назустріч гостям, незважаючи на здивування та невдоволення Седріка. Це був виклик, породжений таємницею, яку вона приховувала в серці. Подорожні прибули з Палестини. А Ровена чекала новин з цієї країни, бо туди поїхав її коханий Айвенго. Ровена не менш смілива, ніж її обранець Айвенго. Ровена захищає коханого, хоча й не знає, чи залишився він живим. Так само сміливо поводить вона себе, опинившись у полоні розбійників. Хоча, з іншого боку, вона впливає на свого ворога де Бефа не сміливими вчинками, а жіночою слабкістю й сльозами. На мій погляд, образ Ровени надто ідеалізований — її вчинки можна передбачити, а тому набагато цікавішим є образ вродливої єврейки Ребеки.
Протягом усього роману автор підкреслює, що Ребека ані красою, ані благородством, ані шляхетністю не поступається представницям найславніших норманських та англосаксоньких родів: «І хоча погордливі дами, які сиділи на верхній галереї, із ненавистю дивилися на чарівну єврейку, потай вони заздрили її красі та багатству». На відміну від цих аристократичних красунь, Ровена не тільки шляхетна, а в першу чергу, добра. Саме вона врятувала Айвенго від неминучої смерті, коли його було поранено на лицарському турнірі.
Ребека — це справжній лицар, хоча й жіночої статі. Згадаємо, приміром, її слова, звернені до злодія Буагільбера: «Перед тобою стояв вибір: пролити кров невинної жінки або ризикнути своїми земними вигодами й надіями». Сама Ребека зробила правильний вибір: ми можемо припустити, що вона була закохана в Айвенго, але, шануючи його почуття до Ровени, відмовилася від будь-яких зазіхань. На захисті Ребеки були сила волі, гострий розум, а до того ж їй вже доводилося боротися із небезпекою. Дівчина розуміла, що насправді загрожувало їй та представникам її народу. Можливо, саме тому вона обрала у житті шлях небезпечний, вирішивши присвятити себе служінню людям.
Сью — подруга Джонсі, разом вони знімають кватриру. Сью також художниця, разом з подругою вона ділить свої незгоди та радощі. Їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної допомоги, віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.
Про історичну основу думи про Марусю Богуславку говорити складно, оскільки достовірних відомостей до нас не дійшло. Вважають, що образ Марусі Богуславки — головної героїні твору — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипу, хоч відомо, що іноді вродливі українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож (наприклад, дружина Сулеймана І Роксоляна). Бували випадки, коли дівчата-полонянки потрапляли в гарем, ставали дружинами турецьких багатіїв, навіть мали від них дітей. Та до кінця життя в глибині їхньої свідомості жеврів патріотичний вогник і не забувалася провина перед рідною Батьківщиною, не затухало почуття до рідного батьківського краю, рідної землі. Великі муки терпіли такі люди, часто це було трагедією їхнього життя. Ось в цій думі і розповідається про дівчину-полонянку «Марусю, попівну Богуславку», яка, потрапивши в полон, «потурчилась, побусурманилась для роскоші турецької, для лакомства нещасного» — стала дружиною багатого «пана турецького».
Скласти хронологічну таблицю життя П. Тичини можна так:
11 (23).01.1891 – народився у с. Піски Чернігівської губернії.
З 1897 – навчання у земській початковій школі.
1900 – стає співаком хору у Єлецькому монастирі.
1906, червень – помирає батько.
1906 – пише вірш «Сине небо закрилося».
1907 – закінчує училище.
1907-1913 – навчання в Чернігівській духовній семінарії.
1912 – вперше друкується твір «Ви знаєте, як липа шелестить».
1913 – друкує оповідання «Спокуса», «Богословіє», «На ріках вавілонських».
1913-1917 – навчання у Київському комерційному інституті (економічний факультет).
1914-1916 – працює рахівником-статистом Чернігівського губернського земського статистичного бюро.
1917 – працює завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада».
1918-1919 – працює завідувачем відділу поезії журналу «Літературно-науковий вістник».
1919 – друкує першу збірку – «Сонячні кларнети».
1920 – працює завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР.
1924 - працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка.
1923 - переїздить до Харкова, входить до літературної організації «Гарт».
1927 – входить до організаії ВАПЛІТЕ.
1934 – переїздить до Києва і поселяється в будинку письменників Роліт.
1941 – письменника було евакуйовано до Уфи у зв’язку з початком війни.
У кінці 1950-х й 1960-ті – виступає з критикою шістдесятництва.
16.09.1967 – помер у Києві.