Осінь-чудова пора року. Діти першого вересня йдуть до школи,їх переповняє хвилювання та інтерес.
СИНЄ небо,обрамляє золоте сонечко.А легкий ОСІННІЙ витерець підхоплює дівчаче волосся,заплетене в бантики, а хлопців лосхоче по рукам,які тримають духмяні квіти.Скоро буде жовтіти та опадати ОСІННЄ листя. Почне холодніти.Посіріле небо все частіше буде проливати сльози.Всі перехожі і я будемо одягнуті у все теплішу одежу. ВЕЛИКИЙ сум буде парувати в повітрі,але настрій людей не зміне навідь така погода.Ми будемо посміхатися та радіти кожному дню.
Кожна пора року чарівна.Але у кожній своя особливість.Осінню саме прекрасний колір листчків та перемінливий настрій природи.
Кажуть, що сміх - це неволя. Я на половину з цим погоджуюся. Якщо розпочнеш сміятися, то вже не спинишся, так і в неволі - раз потрапиш, вже не виберешся. Однак, з другої сторони, сміх- це боротьба, це сила. Бувають моменти, коли тобі важко, коли всі довкола сміються, тоді ти піднімаєш високо голову і смієшся разом із ними - це означає, що ти не здаєшся, що б там не було.
" Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії." (Білий кінь Шептало)
"Толстой сказав: усмішка робить обличчя гарної людини щеєе кращим, у добрих людей — добрий сміх. Крадькома хлопчик усміхається дзеркалу і миттю стягає губи у сердитій гримасі, — ні, від усмішки його обличчя не кращає. Не буде він сміятися, та й хіба це обов’язково? Можна бути іронічним і суворим." (Шпага Славки беркута)
Уже немає серед нас живих свідків тих страшних подій громадянської війни, того напруженого, багатого на героїчні подвиги часу. Однак є свідчення літературні – гарячі й трепетні оповідання Григорія Косинки, які писалися по свіжих слідах життя. Творче життя цього талановитого автора оберталося на загрозливу драму, яка трагічно завершилася 1934 року…<span>Час довів, що головним «злочином» письменника став його талант, який змушував об’єктивно писати про дуже суперечливе, насильницьке втілення в життя революційних ідей. У своїх художніх узагальненнях автор ішов від малого до великого: від психології факту до його філософії, відкриваючи драми й трагедії нашого народу, який віками наймитував на своїй землі. Письменникові болять і рани бідності окраденого селянина, і месницькі дії заблуканого «бандита» та кров переконаного партійця, безпросвітніх спекулянтів і «вічних міщан». У його художніх узагальненнях чується відлуння Шевченкових думок: «Ви ж таки люди, не собаки!»</span>Перша збірка новел «На золотих богів» (1922 р.) та друга книжка «В житах» (1926 р.) засвідчили, що Г. Косинка поставав дедалі у своїй майстерності реаліста, розкриваючи загальнолюдські та моральні цінності своїх героїв, вирізняючи в пожовтневій долі свого народу три драми.Першою була драма найбіднішого селянства, котре стало свідком революційної бурі та братовбивчої війни, і після всього не здобуло волі. А найтяжчий хрест несли страдниці-матері: у новелі «На буряки» мати зажурена над сонним сином-наймитом, бліда й безпомічна в оточенні голодних дітей («В хаті штурми»), «стеряна з журби» за загиблими синами («На золотих богів»).<span>В основі інших дум Григорія Косинки лежить гостродраматичний конфлікт героя з дійсністю. Письменник говорить про одвічну біду, яка в різні історичні епохи не давала змоги українцям випростатися на повен зріст, об’єднатись у взаєморозумінні – це вияв дезертирства та отаманщини.</span>Третя драма нашого народу – це драма тих, хто віддав себе на олтар комуністичної ідеї. Мета в комуністів була ніби благородна – покінчити з бідністю, але способи її досягнення вели до нових кривавих репресій.<span>Обдарованість Г. Косинки щедра та яскрава, його почерк своєрідний, гранично економний. Жодного зайвого слова чи образу, а герої з-під його пера народжуються сильні й вольові, багаті й красиві душею, дійові й правдиві. У них гармонійно поєднуються працьовитість і врода з високою народною моральністю й розумом, з вірою в краще життя. А серце Григорія Косинки, яке боліло за свій народ, виносило в собі й подарувало нам прекрасні образи, що вже стали нашою історією.</span>