<span>Добро й зло. Поняття вічні й нероздільні. І поки живий дух і свідомість людини, вони будуть боротися один з одним, добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи йому шлях до істини. Таку боротьбу представляє нам М. Булгаков у романі «Майстер і Маргарита», причому робить це своєрідно: перед читачем одночасно проходять два шари часу. Один пов’язаний з життям Москви тридцятих років двадцятого століття, іншої – з легендою або правдою про Иешуа Га-Ноцри. Булгаков дає нам «роман у романі», і обоє вони об’єднані однією ідеєю – пошуками істини й добра</span>Перенесемося в далекий Ершалаим, у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. У білому плащі з’являється він перед людиною років двадцяти семи. Людина цей – кликали його Иешуа – обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храмуАрештант хотів було виправдатися. «Добра людина!..», але його «навчили» дотримувати етикету: Крисобой вийняв бич і вдарив арештованого по плечах. Важко не погодитися з тим визначенням, що дав собі прокуратор: «люте чудовисько». Понтій Пілат живе за своїми законами: він знає, що мир розділений на пануючим і подчиняющихся їм; що всесильно римського імператора, а в Ершалаиме він намісник імператора, виходить, пан всіх і вся. І раптом з’являється хтось, що думає
Жіноча доля… Споконвіків призначенням жінки вважалося бути берегинею. Народжувати й виховувати дітей, берегти домашнє вогнище, працювати в полі, догоджати чоловікові, бути охайною і красивою. Прості жінки виконували цю місію з честю. Княгиня Ярославна з вищого світу, але й на її долю лягли нелегкі випробування. Євфросинія Ярославна — дочка Ярослава Володимировича галицького, друга дружина Ігоря, який одружився з нею 1184 року. Ярославна закохана в свого чоловіка, і ось цього щастя подружнього життя їй відведено лише один рік, бо уже в 1185 році Ігор вирушив у похід на половців і потрапив у полон. Як же тяжко молодій жінці відривати від серця свого милого і проводжати, може, на вірну смерть! Але вона свідома того, що її чоловік — князь, полководець, воїн. Жінка повинна мужньо винести це горе, ще й подати приклад жінкам дружинників.
<span>З тривогою чекає вона звісток із поля бою, радіє першим перемогам Ігоря. Але ось страшна звістка: військо розбито, а її милий ладо у полоні. Ярославна не криється зі своїм горем, вона виходить на Путивлівський вал, у розпачі звертається до сил природи по допомогу.</span>
У країні Сльозолий правив цар Плаксій. У нього було три дочки — Нудота, Вай-Вай та Плакота і три сини Плаксуни. Цілими днями вони плакали. Цар звелів, щоб плакали і всі діти в країні, бо він любив їхні сльози пити.
Незважаючи на заборону сміятися, до дітей приходив добрий дядько Лоскотон і веселив їх. За Лоскотоном ганялися цареві охоронці, але ніяк не могли спіймати. Тоді цар Плаксій пообіцяв тому, хто спіймає Лоскотона, віддати свою дочку за дружину. Був у царя капітан Макака, який дуже хотів стати царським зятем. Він підстеріг Лоскотона і спіймав його.
У палаці зібралися грати весілля. Але тут до в'язниці, де сидів Лоскотон, прийшли батраки й робітники і звільнили доброго веселого чоловіка. У царя в цей час був бенкет: усі скакали й од щастя гірко плакали, бо то радість у них така. Аж раптом — Лоскотон! Стрибнув до царя на трон, почав його лоскотати, і Плаксій так розреготався, що аж лопнув од сміху. Цареві діти втекли до чужих країв, а країна та живе весело й донині.
<span>Ніжне повітря дихало прохолодою ранньої весни, але всюди був розлитий глибокий, задумливий зимовий спокій.</span><span>Стояла тиша, наповнена таємничими шерехами нічного життя.
Хлюпочиться вода із джерела.
</span>
Когда його привезли до лікаря та він боровся за свое життя щобе не втратити пам'ять