"Лушня був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними усами, з карими веселими очима… Вони так і говорили у його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила — такий балакучий."Лушня родився й виростав у панському дворі"<span> Побраталися — і таємна крадіжка, схови та перехови, та нічні пропої накраденого стали їх товариською роботою…"</span>Пацюк собі худощавий, низький, мишастий — справжній пацюк, такий і прудкий, говіркий, співучий — на селі перший співака."<span>Матня одрізнявся од усього товариства і норовом, й околом. Який завтовшки, такий навбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз, ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, і в тому покладав усю свою утіху.</span>
Морально-етичні ідеали творчості поета-філософа Григорія Сковороди
Григорій Сковорода — видатний український філософ, просвітитель, письменник-гуманіст XVIII століття. Автор філософських і педагогічних трактатів, поетичних творів, перекладів, проповідей, притч, байок, він був високоосвіченою людиною свого часу, його геній зростав на народному ґрунті.
Наскрізною ідеєю філософії й художньої творчості Сковороди є пошук людського щастя. Мислитель прагнув пізнати сенс людського життя і вбачав його не в тому, щоб здобути багатства, почесті, високі чини, а в постійному прагненні людини до самовдосконалення: «пізнай себе, поглянь у себе», — любив повторювати філософ. Він розумів щастя як життєву мудрість, гармонійне єднання людини з природою, оточуючим світом. Ці ідеї розкриваються у його поетичній збірці «Сад божественних пісень», над якою автор працював протягом багатьох років. І хоча епіграфи до тридцяти віршів збірки Сковорода взяв із Біблії, самі твори далекі від біблійних текстів. Вони розкривають авторське розуміння призначення людини на землі. Слово «божественних» означає «чудесних, чарівних». Закликаючи земляків до морального самовдосконалення, поет у той же час засуджував потворні явища світу експлуататорів. Він бачив, що в суспільстві існують люди, які не дбають про свою душу, ведуть паразитичний спосіб життя. Сатиричний вірш «Всякому городу нрав і права» (десята пісня збірки) спрямований проти свавілля поміщиків і козацької старшини, зажерливості купців-лихварів, несправедливості суду, кар'єризму, розбещеності, пияцтва. У ньому викриваються найрізноманітніші пороки дійсності другої половини XVIII століття.
Назва вірша наштовхує на думку про адміністративні заходи цариці Катерини II щодо міст. У 60-70-ті роки XVIII століття вона запровадила бюрократичну систему, що визначала кожному місту «свої нрави і права». Ідеалом поета є людина, чия совість — як «чистий кришталь». Тільки така людина не боїться постати на суд перед Богом.
Необхідною умовою людського щастя поет-філософ вважав свободу. Цьому присвячена його поезія «Бе ИЬегіаіе» (у перекладі з латинської мови «Про свободу»). У поезії прославляється воля як найвище благо в людському житті. При цьому Сковорода вдається до такого порівняння: якщо порівняти золото зі свободою, то проти неї воно болото. Поет згадує в цьому вірші і мудрого оборонця свободи — Богдана Хмельницького, прославляючи мужність гетьмана, який боронив рідну Україну від чужоземного гніту.
Роздуми про людське щастя є провідною темою і байок Григорія Сковороди. Більшість із них увійшла до збірки «Байки Харківські» — першої збірки байок в українській літературі. Байки Сковороди написані прозою, кожний із творів складається з двох частин — «фабули» (розповіді про якусь подію) і «сили» (моралі). Сила у письменника більша від фабули і є своєрідним філософським трактатом, повчанням автора.
«Байки Харківські» складаються з тридцяти творів сатиричного спрямування. У них Сковорода засуджує суспільні вади, самодурство панів, жадобу до наживи, кар'єризм, лінощі тощо. Він підносить культ людського розуму й гідності. Важливе місце в цих творах посідає тема «сродної праці». «Сродна праця» за Сковородою — це праця, яка приносить людині задоволення, є потребою душі. Ця праця повинна приносити користь і суспільству. Ідею «сродної праці» письменник розкриває в байці «Бджола та Шершень». У ній виступають два алегоричні образи. Бджола — це символ працьовитої людини з народу, а Шершень представляє паразитичні сили суспільства, які живуть за рахунок інших. Ця байка спрямована проти неробства, проти «трутнів» суспільства. У силі Сковорода розкриває алегорію твору, пояснює своє розуміння «сродної праці». Автор приводить читача до думки, що немає нічого кращого, як «жити по натурі», тобто у злагоді з природою, своїми бажаннями й можливостями. Ідею «сродної праці Сковорода розкриває і в багатьох своїх філософських трактатах, зокрема, в праці «Буквар Світу».
<span>Філософські погляди Григорія Сковороди, його літературні твори носять гуманістичний характер, спрямовані на самопізнання й самовдосконалення людини, допомагають їй орієнтуватися в цьому складному світі добра і зла, а тому їх цікаво читати і в наш час.</span>
